Не так давно я… впала в дитинство. Сталося це для мене несподівано. Просто я вирішила перебрати книги в шафі і навести там порядок. І ось у моїх руках опинилася книга Ларрі Яна Леопольдовича – «Незвичайні пригоди Карика і Валі».
Сама не знаю чому, але я розкрила її. Книга видана ще при Союзі і картинки в ній не такі яскраві, як у сучасних книгах, але зображення рослин і комах на внутрішній стороні обкладинки зачаровали мене, і я почала з захопленням розглядати травневого жука, водокраса, личинку бабки, жука-плавунця…
А потім перейшла до самої історії, яка, звичайно, написана для дітей. Але вона захопила мене, і я прочитала її всю з першого до останнього рядка.
Деякі речі в книзі з точки зору сучасника просто вражають.
Наприклад – пропали діти, хлопчик і дівчинка. Їх сандалі і трусики знаходять під диваном у професора. Але нікому і думки в голову не приходить про те, про що б подумав 99,9% сучасників.
Далі події розвиваються фантастично захоплююче. Діти, а за ними і професор потрапляють в унікальний світ і намагаються вижити в ньому.
Ян Ларрі народився 15 лютого 1900 року в Ризі.
Хоча письменник у своїй біографії писав, що народився він в Підмосков’ї, де в той час працював його батько.
Мати Ларрі рано померла. А потім не стало й батька. У 9 років хлопчина залишився сиротою. Його віддали в притулок, але він звідти втік і жебракував. Якийсь час Ларрі був учнем годинникаря, потім працював офіціантом в трактирі.
Ларрі пощастило, коли його помітив педагог Доброхотов, він поселив хлопчика на якийсь час у себе, підготував його для здачі екстерном за курс гімназії.
Але почалася Перша світова війна і Доброхотова закликали в армію, а Ларрі знову перебивався чим тільки можна.
Після революції він приїхав до Петрограда і спробував вступити до університету, але знань, отриманих у Доброхотова, виявилося для цього недостатньо.
Продовжуючи бродяжити, він випадково зустрів друзів свого батька і вступив у Червону Армію. Але, на жаль, борючись деякий час в її лавах, Ларі захворів на тиф і опинився в госпіталі. Батальйон пішов без нього. А у хлопця стався поворотний тиф, після якого він дуже довго одужував.
Ларрі Ян отримав вищу освіту на біологічному факультеті Харківського університету.
Працював спочатку в газеті Харкова «Молодий ленінець». В 1926 році в харківських видавництвах вийшли дві перші книги письменника для дітей – «Вкрадена Країна» і «Сумні і смішні історії про маленьких людей». Співпрацював він пізніше з газетами Новгорода і Ленінграда.
Закінчив біологічний факультет Ленінградського Державного Університету, аспірантуру Всесоюзного НДІ Рибного Господарства. Працював директором рибного заводу.
У Ленінград Ян Леопольдович приїхав вже професійним літератором. Працював секретарем журналу «Рабселькор», потім у газеті «Ленинградская правда».
Будучи визнаним дитячим письменником, Ларрі вирішив піти з роботи і займатися тільки літературою.
У 1928 році він перейшов на вільні «літературні хліба.
Ян Леопольдович був одружений на Парасці Іванівні, 1902 року народження. У 1928 році у них народився син – Ларрі Оскар Янович.
Як письменник, Ян Леопольдович віддавав перевагу казково-фантастичного жанру. Він досить багато друкувався і видавався.
У 1929 році в співавторстві з А. Ліфшицем вийшли його книги «П’ять років», «Вікно в майбутнє». У 1930 році книга, «Як це було» і в 1931 році «Записки конноармейца».
Але, на жаль, бути дитячим письменником у 30-х роках минулого століття було дуже нелегко.
Сам Ларі пізніше писав у своїй автобіографії про цей період своєї творчості: «Навколо дитячої книги хвацько канканировали компрачикосы дитячих душ – педагоги, «марксистські ханжі» та інші різновиди душителів всього живого, коли фантастику і казки випікали розпеченим залізом… Мої рукописи так редагували, що я і сам не впізнавав власних творів, бо, крім редакторів, діяльну участь у виправленні «опусів» брали всі, у кого був вільний час, починаючи від редактора видавництва і закінчуючи працівниками бухгалтерії… Все, що редактори «покращували», виглядало настільки убого, що тепер мені соромно вважатися автором тих книжок».
Якщо дебютом у цій області фантастики стала не дуже вдала повість письменника «Вікно в майбутнє», що вийшов в 1931 голу роман-утопія «Країна щасливих» мав успіх у читача. У цієї книги Ларі описав своє уявлення про найближче майбутнє комунізму, в якому немає місця брехні і деспотії. Зате починається експансія людиною космосу.
Але потім робота літератора не змогла прогодувати сім’ю, і Ян Леопольдович поступив на роботу у Всеросійський науково-дослідний інститут рибного господарства.
Звичайно, остаточно розлучитися з літературою письменник не зміг і публікував статті і фейлетони в ленінградських газетах.
Колеги Ларрі ставилися до нього, як до літератора з великою повагою і, коли до начальника Яна Леопольдовича, академіку Л. С. Бергу з проханням написати книгу для дітей пізнавального характеру звернувся С. Я. Маршак, пропозиція була переадресована Яну Ларрі.
Тему майбутньої книги Ларрі і академік Берг вибирали разом. Їх вибір зупинився на ентомології – області зоології, яка була мало вивчена.
І в 1937 році книга була написана. Ларі назвав її «Незвичайні пригоди Карика і Валі». Сюжет цієї повісті захоплює з перших рядків – брат і сестра Каріком і Валя стають маленькими і подорожують у світі комах. Незабаром до них приєднується професор-біолог Іван Гермогенович Єнотів, який винайшов препарат, що дозволяє зменшувати предмети. Саме він, зменшившись сам, допомагає дітям вижити в прекрасному і небезпечному світі.
Однак видати книгу виявилося не так-то просто. Редактори і іже з ними чіплялися майже до кожного рядка, і, абсолютно нічого не розуміючи в науці, нав’язували свої варіанти переробки.
Але Ян Леопольдович відмовився переробляти текст у відповідності з «генеральною лінією» навіть під загрозою відмови видати книгу.
На щастя, втрутився Маршак, якому вдалося переконати всіх заважали видання книги, і перші глави повісті вже через тиждень були опубліковані в лютневому номері журналу «Ватра» за 1937 рік в авторській версії.
І в тому ж році «Незвичайні пригоди» вийшли окремою книгою – в Детиздате.
У 1940 році вийшло друге, виправлене автором видання з прекрасними ілюстраціями Р. Фетингофа. Згодом книга перевидавалася багато разів.
У 1987 році на екрани вийшла двосерійна телевізійна версія книги з Василем Лівановим у головній ролі.
У 1939 році Ларрі написав дитячу книгу «Загадка простої води».
А 1940 році почав писати сатиричний роман «Небесний гість», у якому описував суспільство землян з точки зору інопланетян. І на свою біду став відправляти написані голови «єдиного читачеві» цього роману І. в. Сталіну.
У першому листі Ларі написав: «Дорогий Йосип Віссаріонович!
Кожен великий чоловік великий по-своєму. Після одного залишаються великі справи, після іншого – веселі історичні анекдоти. Один відомий тим, що мав тисячі коханок, інший – незвичайних Буцефалов, третій – чудових блазнів. Словом, немає такого великого, який не вставав б у пам’яті, не оточений якимись історичними супутниками: людьми, тваринами, речами.
Ні у однієї історичної особи не було ще свого письменника. Такого письменника, який писав би тільки для одного великого людини. Втім, в історії літератури не знайти таких письменників, у яких був би один-єдиний читач…
Я беру перо в руки, щоб заповнити цей пробіл. Я буду писати тільки для Вас, не вимагаючи для себе ні орденів, ні гонорару, ні почесті, ні слави.
Можливо, що мої літературні здібності не зустрінуть Вашого схвалення, але за це, сподіваюся, Ви не осудіть мене, як не засуджують людей за рудий колір волосся або за вищерблені зуби. Відсутність талановитості я постараюся замінити ретельністю, сумлінним ставленням до прийнятими на себе зобов’язаннями.
Щоб не втомлювати Вас і не завдати Вам травматичного пошкодження великою кількістю нудних сторінок, я вирішив посилати свою першу повість коротенькими головами, твердо пам’ятаючи, що нудьга, як і отрута, у невеликих дозах не тільки не загрожує здоров’ю, але, як правило, навіть загартовує людей.
Ви ніколи не дізнаєтеся мого справжнього імені. Але я хотів би, щоб Ви знали, що є в Ленінграді один дивак, який своєрідно проводить години свого дозвілля – створює літературний твір для єдиної людини, і цей дивак, не придумавши жодного путнього псевдоніма, вирішив підписуватися Кулиджары…»
У квітні 1941, після семи відправлених глав Ларрі був заарештований.
Сюжет повісті досить простий – марсіанин прилітає на землю і дізнається, що «радянська держава існує вже 117 років».
Оповідач знайомить інопланетянина з життям в СРСР. Подальше оповідання складається з серії діалогів марсіанина з людьми різних професій – з вченим, інженером, письменником, робочим, колгоспником.
В одній з глав, марсіанин, ознайомившись з підшивкою радянських газет, каже: «А нуднувата у вас життя на Землі. Читав, читав, але так нічого й не міг зрозуміти. Чим ви живете? Які проблеми хвилюють вас? Судячи з ваших газет, ви тільки і займаєтеся тим, що виступаєте з яскравими, змістовними промовами на зборах та відзначаєте різні історичні дати і справляете ювілеї. А хіба ваше справжнє так вже огидно, що ви нічого не пишете про нього? І чому ніхто з вас не дивиться в майбутнє? Невже воно таке похмуре, що ви боїтеся заглянути в нього?»
В іншій главі марсіанин дізнається про страшну бідність країни через «гіпертрофічній централізація всього нашого апарату, що зв’язує по руках і ногах ініціативу на місцях», про те, як вигадуються «вороги народу», про жахливому становищі селянства, про ненависть більшовиків до інтелігенції, про те, що на чолі більшості навчальних закладів і наукових установ стоять люди, «які не мають жодного уявлення про науку».
Про жалюгідний стан культури написано: «Більшовики скасували літературу і мистецтво, замінивши те й інше мемуарами, та так званим «відображенням». Нічого більш безідейного не можна, здається, зустріти на протязі всього існування мистецтва та літератури. Жодної свіжої думки, жодного нового слова не знайдете ви в театрах, ні в літературі».
У повісті так само сказано про відсутність свободи друку, яка «здійснюється з допомогою попередньої цензури», про страх людей говорити правду.
НКВС вирахувало письменника через чотири місяці після відправлення їм першого листа Сталіну. Він був визнаний антисовєтчиком, хоча Ларрі, як і багато інші люди, які жили в той час вірив, що «дорогий Йосип Віссаріонович» не в курсі того, що діється в країні Рад.
5 липня 1941 року судова колегія у кримінальних справах Ленінградського міського суду засудила Ларрі Я. К. до позбавлення волі строком на десять років, з подальшим поразкою в правах терміном на п’ять років.
В обвинувальному висновку зазначалося: «Посилаються Ларрі на адресу ЦК ВКП(б) глави цієї повісті написані ним з антирадянських позицій, де він извращал радянську дійсність в СРСР, навів ряд антирадянських наклепницьких вигадок про становище трудящих в Радянському Союзі. Крім того, в цій повісті Ларрі також намагався дискредитувати комсомольську організацію, радянську літературу, пресу та інші проводяться заходи Радянської влади».
В Гулагу Ларрі протримали 15 років. Але зломити письменника не вдалося. У 1956 році письменник був реабілітований.
Після цього Ян Леопольдович написав ще дві книги для дітей «Пригоди Кука та Куккі» (1961 рік) і «Записки школярки».
Останньої прижиттєвої публікацією Ларі була казка, надрукована в «Мурзилке» «Хоробрий Тіллі: Записки цуценя, написані хвостом».
Особисто мені дуже подобається мова письменника – легкий, з іскрами гумору і вміння в ненав’язливій манері донести до дітей, так і до дорослих пізнавальний матеріал.
18 березня 1977 Яна Леопольдовича пішов з життя.
На жаль, його ім’я відсутнє в біографічних довідниках по дитячій літературі 90-х років випуску.
А адже визнано майже всіма фахівцями і читачами, що його «Незвичайні пригоди Карика і Валі» є найкращою радянської науково-фантастичної книгою другої половини 30-х минулого століття і входять в золотий фонд вітчизняної дитячої літератури.
Я думаю, що не пізно офіційно виправити помилку і повернути нашій літературі ім’я талановитого й доброго фантаста-казкаря Яна Леопольдовича Ларрі.
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
