Етель Ліліан Войнич

14


Не буду приховувати, що прочитавши в юності «Овода» Ліліан Войнич я була вражена. І відгомони враження, накладені на мене в той час, залишилися зі мною досі.

Народилася Етель Ліліан Войнич 11 травня 1864 року в Ірландії, місто Корк, графство Корк, в родині відомого англійського математика Джорджа Буля, ім’я якого внесено до Британську енциклопедію. Однак Ліліан не встигла дізнатися свого батька, так як він пішов з життя, коли дівчинці було всього півроку.

Матір’ю Ліліан була Мері Еверест, дочка професора грецької мови. Мері була вірною соратницею свого чоловіка, допомагаючи йому в роботі. Після його смерті вона залишила спогади про Буля.

Крім знаменитого батька, у Ліліан був не менш знаменитий дядько по материнській лінії – Джордж Еверест. Саме на честь дядька Войнич названа найвища вершина на планеті, що знаходиться в Гімалаях, між Непалом і Тибетом. Джордж Еверест в середині XIX століття очолював англійське топографічне управління, проте ні в Непалі, в Тибеті ніколи не був.

Овдовівши, Мері Буль залишилася з п’ятьма маленькими дочками на руках. Невеликі гроші, що залишилися після чоловіка, танули на очах.

Мері Буль бралася за будь-яку роботу – писала статті в газети і журнали, давала уроки математики.

Коли Етель було вісім років, вона серйозно захворіла. У бідної матері не вистачало грошей на догляд за хворою дитиною, і Мері була змушена відправити доньку до брата чоловіка, який працював управителем на шахті.

Незважаючи на те, що дядько був досить похмурим, релігійною людиною, дотримуються пуританських британських традицій у вихованні дітей, він дав Ліліан гарну освіту. Вона закінчила консерваторію в Берліні і пізніше слухала лекції зі слов’янської філології у Берлінському університеті. На жаль, із-за хвороби рук вона не змогла і далі займатися музикою.

У 1882 році Ліліан отримала невелику спадщину і змогла жити самостійно.

У ранній молодості Ліліан познайомилася та зблизилася з політичними емігрантами, що знайшли собі притулок у Лондоні. В основному це були російські і польські революціонери. По молодості років Ліліан, як і багатьом, романтично налаштованим молодим людям революційна боротьба здавалася прекрасним захопленням.

Вона стала носити тільки чорний одяг на знак жалоби за несправедливо влаштованого Світу. Вона була знайома з Ф. Енгельсом, Р. В. Плехановим

Наприкінці 1886 році Ліліан зустрілася в Лондоні з польським письменником і революціонером-емігрантом С. М. Степняком-Кравчинским, який написав книгу «Підпільна Росія».

Знайомство з цією книгою підштовхнуло її до поїздки в Росію. Дівчині захотілося побачити власними очима, як народовольці борються з самодержавством.

Навесні 1887 року Ліліан Буль приїхала в Петербург, і брала участь у зборах та гуртках революціонерів. У 1890 році вона вийшла заміж за польського революціонера Войнича, учасника польського національно-визвольного руху, який був засланий у Сибір, але здійснив втечу з сибірської каторги.

Ліліан була обрана членом виконавчого комітету «Товариства друзів російської свободи» і допомагала переправляти через кордон нелегальну літературу. Вона зустрічалася з П. А. Кропоткіним і в. І. Засулич, з літератором Н. М. Мінським.

Войнич була свідком терористичних акцій «Народної волі» та її розгрому.

Щоб глибше поринути в атмосферу російського суспільства, Войнич стала гувернанткою в родині Е. І. Веневитиновой.

В їх маєтку Новоживотинном з травня по серпень 1887 року Ліліан викладала дітям уроки музики та англійської мови. Але відносини між Войнич і дітьми господині садиби не склалися, як пізніше згадувала сама Войнич, вони терпіти не могли один одного.

Влітку 1889 року Ліліан повернулася на батьківщину, де і набула створене С. М. Кравчинским «Товариство друзів російської свободи». Вона працювала в редакції емігрантського журналу «Вільна Росія» і фонд вільної російської преси.

Трохи пізніше Е. Л. Войнич почала роботу над романом «Овод», який був присвячений визвольної боротьби італійського народу в 30-40-х роках XIX століття проти Австрії. Прообразом героя роману став Мадзіні, який заснував у 1831 році таємне революційне товариство «Молода Італія». Роман був виданий в Англії в 1897 році.

А на початку 1998 року він вже вийшов у перекладі на російську мову. І саме в Росії роман став найбільш популярним. Молодь в Росії зачитувалася цим романом, на нього ставили вистави, фільми, опери. Царська цензура не дозволяла видання роману без купюр. А виданий у 1905 році «Овід» був повністю конфіскований.

Войнич розлучилася з чоловіком, але їм вдалося назавжди зберегти хороші стосунки.

У 1901 році Войнич написала роман «Джек Реймонд» про пустотливого хлопчиську, якого дядько-вікарій побиттям та знущаннями перетворив на замкнутого, мстивого людини. Але доля все-таки усміхнулася йому, пославши зустріч з Оленою – вдовою поляка, політичного засланця, який загинув у Сибіру, яка розгледіла у хлопчика внутрішню красу і замінила йому матір.

Роман «Олівія Летэм», що вийшов у 1904 році частково автобіографічний.

Е. Л. Войнич активно займалася перекладами. Нею перекладені на англійську мову романи М. Ю. Лермонтова, М. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, М. Е. Салтикова-Щедріна, Р. В. Успенського, В. М. Гаршина та інших російських письменників. Вона писала про слов’янському фольклорі і музиці.

У 1910 році вийшов у світ роман Войнич «Перерване дружба», який був переведений на російську мову під редакцією С. Я. Арефина, видавництво «Безодня», Москва 1926 році.

Після «Перерване дружба» Войнич знову повертається до перекладів слов’янських авторів.

У 1911 році вона опублікувала збірник «Шість віршів Тараса Шевченка», додавши до нього докладний нарис життя та діяльності видатного українського поета, який в Англії того часу був майже невідомий.

Після видання перекладів Шевченка Войнич присвячує себе музиці і довго не пише нічого нового.

У 1931 році, переїхавши до США, Войнич випускає у світ зібрання листів Шопена у своїх перекладах з польської та французької мов.

У середині 40-х років минулого століття Войнич повертається до літературної діяльності і в 1945 році в Нью-Йорку у видавництві Макміллана виходить її новий роман «Зніми взуття твоє». У цьому романі письменниця знову повертається до Оводу, і розповідає про те, що довелося пережити йому за роки вигнання, а так само оповідає про предків героя.

Письменниця залишається вірною принципам войовничого гуманізму, хоча тепер її вже цікавить не геройство революціонерів, а моральна складова.

У Войнич з’явилася секретар Енн Нілл – помічниця і один письменниці.

Етель Ліліан Войнич

Етель Ліліан Войнич померла у віці 96 років 28 липня 1960 року. За заповітом вона була кремований, а її прах був розвіяний над центральним парком Нью-Йорка.

Енн Нілл пережила її на рік.

Мені ще здається, що роман Войнич «Овід» багато чому може навчити людей – вірності, любові, служіння улюбленій справі і своїй країні.

І мій особистий висновок через роки – повільна еволюція краще будь найяскравішою революції, яка, як правило, приносить тільки біль і втрати.

Зате еволюція, хоч і повзе часом, як равлик, рано чи пізно знаходить правильні шляхи і покращує наше життя без вогню і гучних слів.