…Жив-був жук. Звичайний жук-листоїд, нічим не примітний, крім хіба що гарного смугастого «костюмчика». Жив він серед гірських відрогів на півночі Мексики, харчувався дикорастущим пасльоном та в умовах суворого клімату особливо не розмножувався, а тому і нікому не заважав.
Час минав. Довгі сотні і тисячі років насіння пасльону розносилися птахами, тваринами, людьми і слідом за рослинами все далі і далі просувався на північ і жук, поки не добрався до Скелястих гір. За минулий час Колумб встиг відкрити Америку, а потім в Новий Світ потягнулися переселенці. Щоб прогодувати себе і свої сім’ї, люди займалися землеробством, вирощували пшеницю, жито, кукурудзу і картоплю вперше завезли до Іспанії в XVI столітті, і поступово впритул підійшли до Скелястих гір, де і відбулася історична зустріч.
Картоплю, що вирощується переселенцями, був уже не той дикий картопля з дрібними, водянистими бульбами, що ріс колись на американському континенті – на зміну йому прийшли виведені людьми сорти з великими смачними бульбами. Дикий паслін зростав на картопляних полях як бур’ян, а оскільки вони були з картоплею близькими родичами, жук швидко розібрався в перевагах нової їжі і переключився на соковиті ніжні картопляні листя. Пасльоновий жук-листоїд отримав достаток їжі і в нових умовах почав розмножуватися з небаченою швидкістю.
Ще на початку XIX століття натураліст Томас Сей знайшов на кущах дикої пасльону невідомих науці жовтих жуків з чорними поздовжніми смугами на спині, описав його, як новий вид і дав жуку назва «десятиполосый листоїд». Тоді це відкриття зацікавило десяток-інший ентомологів, не більше.
Іспанські конкістадори привезли в Європу не тільки золото інків, але і перших жуків-листоїдів. Правда, відсутність кормової бази в той час шансів “переселенцям” не залишило. Вперше сигнал «SOS» з-за цього жука голосно прозвучав у 1855 році в штаті Небраска, коли жук-листоїд був названий небезпечним шкідником. Однак вчинене жуком тоді не йшло ні в яке порівняння з подіями 1859 року в штаті Колорадо, де жук повністю спустошив картопляні поля. З тих самих пір він і носить назву «колорадський».
Люди поняття не мали, як боротися з цією навалою. Про жука було відомо тільки те, що він харчується картоплею, інсектицидів не було. Пробували збирати шкідників руками, але при швидкості розмноження жука це виявилося малопродуктивним. У багатьох місцях картоплю взагалі перестали вирощувати, а колорадський жук, між тим, рухався тепер вже на схід, і за допомогою крил, і разом з попутними вантажами, поки не добрався до берега Атлантичного океану.
Північна Америка впала під натиском орди шкідника, кругом були знищені поля картоплі, фермери несли катастрофічні збитки. За цими подіями з тривогою спостерігали в Європі, деякі країни взагалі відмовилися від ввезення американського картоплі. Вантажі, що прибувають з-за океану, підлягали ретельному огляду, знайдених жуков тут же знищували. Кілька разів колорадського жука вдавалося пробратися на поля, але завдяки невеликій площі заражених ділянок, а також боротьбою з шкідником не на життя, а на смерть за допомогою випалювання посадок картоплі із залученням армії, до пори, до часу з жуком вдавалося впоратися.
На жаль, приблизно в 1916-1918 роках в порту Бордо колорадські жуки перелетіли з борту корабля на берег. Йшла Перша світова війна, люди були зайняті іншими проблемами. До того ж, у цій частині Франції традиційно вирощували виноград, посадок картоплі було небагато. Фактично три роки непроханий гість тихою сапою бешкетував на полях, поки один із селян, оскаженілий втратою всього врожаю картоплі, не зібрав жуків з власного поля і не вислав їх в паризьку Академію Наук.
Вчені схопилися за голову, але час було безнадійно згаяно: не допомогли ні вогнемети, ні отрути, колорадський жук поширився на дуже великому просторі.
Всі заходи по боротьбі з колорадським жуком давали лише тимчасовий перепочинок, і кілька сповільнювали подальше розселення жука. Закріпившись на європейському плацдармі, колорадський жук із кожним роком захоплював все нові і нові країни і до початку Другої світової війни, коли знову стало не до жуків, впритул наблизився до кордонів СРСР.
На території СРСР вперше поява колорадського жука було зафіксовано у 1949 році у Львівській області, куди жук «переселився» з сусідньої Польщі. Однак цей «десант», завдяки пильності агрономів, в той час вдалося знищити. Періодично виникали нові вогнища зараження, їх також змогли локалізувати і ліквідувати шкідника. Але ситуація знову складалася не на користь людини: в 1958 році величезна кількість колорадських жуків з Угорщини, Чехословаччини і Польщі перелетіли в Закарпатську область, де блискавично розселилися не тільки на рівнинах, але і в гірських районах. Роком пізніше аналогічна ситуація склалася в Білорусії, Литві та Калінінградській області, в 1960 році – в Молдові. Колорадський жук знову переміг не вмінням, а числом, завоював головні райони вирощування картоплі і дістався до Кубані…
У 1975 році колорадського жука вже знаходили в районі Південного Уралу, а до двохтисячним цей мексиканський «мачо» досяг Примор’я! Ось так, за півтори сотні років цей сантиметровий шкідник практично завоював два континенти, поклавши на лопатки великого і розумного Homo Sapiens…
Зовнішній вигляд у колорадського жука досить яскравий і запам’ятовується: при середніх розмірах (8-12 мм), у нього сильно опукле з боку спини тіло яскравого жовто-оранжевого кольору, на переднеспинке є чорні плями, а на кожному надкрылье – по п’ять чорних поздовжніх смужок. У колорадських жуків прекрасно розвинені перетинчасті крила, що дозволяє їм здійснювати перельоти на великі відстані.
Дорослі комахи на період зимівлі закопуються в ґрунт на глибину до 50 см Навесні, як тільки грунт достатньо прогріється, вони вибираються на поверхню і починають змітати сходи картоплі, паралельно спаровуючись і відкладаючи яйця на нижній поверхні листків.
За сезон одна самка може відкласти до 1 000 яєць.
Через 5-17 днів, залежно від погодних умов, з яєць вилуплюються личинки, які спочатку близько 1,5 мм завдовжки і виростають до 1,5 см, оранжевого кольору з чорною головою і чорними крапками в два ряди по боках тіла.
У процесі розвитку кожна личинка переживає чотири линьки і постійно їсть. Після двох-трьох тижнів личинка заривається в грунт і обертається в лялечку, а вылупившийся з лялечки дорослий жук або виходить на поверхню, або зимує в грунті до наступної весни.
За сезон в районах з теплим кліматом може змінитися два-три покоління колорадського жука. Зазвичай термін життя дорослої комахи рідко перевищує рік, проте відомо, що окремі особини колорадського жука можуть прожити і 2-3 роки. Унікальна властивість цих комах – впадати в сплячку при несприятливих обставинах і чекати більш підходящих часів, що дуже ускладнює боротьбу з ними. При небезпеці колорадський жук каменем падає на землю і зображує мертвого. Спекотними літніми днями або перед зимівлею колорадські жуки влаштовують масові перельоти на десятки кілометрів від колишнього місця проживання.
У переможному ході колорадського жука по країнам Старого Світу величезну роль зіграло практично повна відсутність у них природних ворогів. Харчуючись рослинами сімейства пасльонових, вони кумулируют в собі отруйний алкалоїд соланін, тому поїдати личинки жуків без шкоди для себе можуть деякі птахи сімейства фазанових, а також златоглазки і жужелиці серед комах. Дорослими жуками можуть харчуватися цесарки, індичок до цього привчають з раннього віку. Колорадські жуки швидко звикають до багатьох отрут, ручний збір дорослих жуків і личинок не здатний конкурувати зі швидкістю їх розмноження.
Робилися спроби зменшити кількість колорадських жуків за допомогою деяких видів хижих клопів, личинки яких поїдають кладки яєць. Однак як тільки чисельність даних клопів на ділянці зменшується, колорадський жук тут же відновлює свою популяцію. Проводились також досвіди по виведенню комах – аналогів природних ворогів колорадського жука на американському континенті, але пристосованих до життя в більш суворому кліматі, або схрещування колорадського жука з іншими видами для зміни «живильним бази». На жаль, особливих успіхів на цьому терені досягнуто не було.
Деякий зсув у ефективності боротьби з колорадським жуком намітився з розвитком генної інженерії, коли вчені впровадили в геном картоплі окремі гени деяких бактерій. Однак колорадський жук і тут продемонстрував свою «непотоплюваність», з часом звик і до таких сортів. Існують окремі сорти картоплі, які, не будучи ГМО, просто не до смаку колорадського жука з-за жорстких листя і підвищеного вмісту окремих речовин (наприклад, томатина). Посадки такої картоплі пошкоджуються жуками істотно менше.
Колорадський жук чутливий до запахів: не любить сусідства з огіркової травою (бораго), календулою, бобовими культурами, часником.
Допомагає відлякати колорадського жука обприскування картоплі настоєм полину, чистотілу, кульбаби, цибулиння. Кущі картоплі і міжряддя посипають сумішшю хвойних і березових тирси, запилюють золою (до 10 кг золи на кожну сотку). Личинки колорадського жука гинуть при обприскуванні картоплі розчином сечовини (100 г на 10 л води).
Один із старих способів боротьби з колорадським жуком – при висадці бульб картоплі засипати в лунку золу і цибулиння. Як показує практика, для більшої ефективності краще застосовувати кілька способів боротьби з жуком одночасно.
Як би те ні було, поки що битву з колорадським жуком людство програє начисто. В Угорщині навіть є пам’ятник колорадського жука, встановлений за його стійкість і вміння пристосовуватися:
Залишається тільки сподіватися, що знайдеться, все ж, світла голова і вирішить цю проблему кардинально.
Успіху вам у цій нелегкій боротьбі і гарного врожаю!
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
