Метро! Хай живе метро!

18


15 травня в нашій країні відзначається День метрополітену. Величезна кількість людей щодня їздять на метро, не замислюються про те, що цей звичний для жителів мегаполісів вид транспорту має свою цікаву історію.

«Ах, метро, ох, метро!
До чого ж воно хитро:
Влітку в ньому прохолодно,
А взимку – тепло!»
(естрадна пісня 30-х років)

Слово «метрополітен» походить від французького слова – metropolitain. Хоча англійці з цим не згодні і впевнені, що слово метрополітен походить від назви компанії «Metropolitan Railways» – «Столичні залізниці», яка будувала лондонський метрополітен.

Метрополітен або метро являє собою рейковий громадський транспорт на електричній тязі, траси якого прокладені частіше всього під землею в тунелях і рідше по поверхні і на естакадах.

Завдяки тому, що поїзди метрополітену не мають перетинів на одному рівні, вони ходять з підвищеною швидкістю.

Потяги метро ходять частіше, ніж, наприклад, електрички на приміських залізницях.

У метрополітену немає центрального вокзалу. Якщо задуматися, то метро з’явилося не так вже давно.

Лондон до середини XIX століття вже був перенаселеним і завантаженим кінним транспортом містом. Автобусів і машин тоді ще не було. Але двом мільйонам лондонців потрібно було якось переміщатися по місту. Тому назріла необхідність модернізувати внутрішньоміське транспортне сполучення.

І тоді в 1846 році лондонець Чарльз Пірсон придумав метро і представив свій проект Королівської комісії залізниць.

Будівництво ж метро в Лондоні почалося в 1860 році, компанія «Metropolitan Railway» прорила перший тунель на Euston Square. Тунель представляв собою прокопаного рів з рейками з цегляною дахом, яка зверху була засипана землею. Глибина рову не перевищувала 10 метрів.

А 10 січня 1863 року в Лондоні відбулося урочисте відкриття метро принцом Уельським.

Довжина лінії становила 3,5 км, складалася вона з 7 станцій, поїздка займала 33 хвилини. У складі поїзда було 4 вагона, тягнув їх локомотив, а так як вагони ходили на вугіллі, тунель заповнювався димом і парою. Освітлення всередині вагонів було газове.

Комфорту, звичайно, в ті часи було мало, але, тим не менш, лондонці почали охоче користуватимуться новим видом транспорту. Вже в перший день роботи на метро проїхало понад 30 тисяч пасажирів.

Через п’ять років відкрилася кільцева лінія. А перша електрифікована гілка City відкрилася в 1890 році. І в цьому ж році на метро проїхався принц Уельський.

В наш час Лондонський метрополітен за величиною посідає четверте місце в світі. Загальна довжина залізничних ліній 402 км. Воно має 11 напрямків і складається з 270 станцій. Щодня Лондонське метро перевозить в середньому 3 мільйона пасажирів.

Метро дуже швидко розповсюдилося по всьому світу.

У 1872 році метро побудували в США, в Нью-Йорку, в 1900 році в Чикаго, в 1907 році в Філадельфії.

У 1896 році було побудовано перше європейське метро в Будапешті. У 1900 році в Парижі, в 1902 році в Берліні.

Паризьке метро досить мініатюрно і вважається самим щільним в Європі, відстань між багатьма його станціями не перевищує 500 метрів. Маленький вузький вхід у метро, побудований в XIX – початку XX століття багатьом нагадує спуск у підземелля. Якусь таємничість і відтінок ужастика метро надають світяться, точно очі драконів, червоні ліхтарі.

Людям, незвичним до паризького метро досить важко знайти вихід зі станції, найчастіше єдиний ескалатор виїжджає прямо на вулицю.

Найстаріше метро в Європі – будапештское і знаходиться воно, відповідно, в Угорщині. Довжина ліній становить 20,8 км.

Протяжність ліній німецьких метрополітенів берлінського і гамбурзького має 113 км і є лише наполовину підземним.

Гамбурзький «У-бан», який був відкритий в 1912 році і має протяжність ліній 89 км, об’єднаний з мережею трамваїв і автобусів. У Мюнхені метро відкрилося тільки в 1971році, а в Бонні і Ганновері в 1975. Обидва ці метро невеликі.

У Мадриді метро з’явилося в 1919 році, і первісна його протяжність становила 2,9 км, в наші дні вона зросла до 56 км і перевозить на рік понад 550 млн. пасажирів.

В Іспанії є так само метро в Барселоні, його майже повністю підземний шлях становить 40 км.

Найстаріше та найбільше метро в Японії – Токіо. Було відкрито у 1927 році, його довжина 200 км. Воно вважається найбільш завантаженим у світі, так як щорічно перевозить понад 2 млрд. пасажирів.

В японських метрополітенах довгі підземні переходи, в яких розташовуються магазини, і навіть ресторани. По-моєму це зручно.

У зв’язку з зростанням населення, в Японії в 1990-х роках було проведено розширення мереж метрополітену.

Але одним з найкрасивіших у світі є Московське метро. Багаті обробки 44 його станцій в дусі соцреалізму були визнані архітектурними пам’ятками.

Перші пропозиції щодо створення метро в Москві з’явилися в 1875 році, тобто в XIX столітті. Суть пропозиції полягала в тому, щоб прокласти лінію від Курського вокзалу через Луб’янську і Пушкінську площі до Мар’їній гаї.

Але, на жаль, справа застопорилася.

Перший з проектів московського метро був запропонований в 1901 році, в 1902 році інженери Балинський і Кнорре запропонували поєднати Замоскворіччя з Тверської заставою підземної лінією, але міська дума відхилила пропозицію. Ще й резолюцію смішну винесла: «Панам Кнорре і Балинскому у їхніх домаганнях відмовити…»

Як стверджують історики, до подібного ставлення доклало руку трамвайне лобі, бо трамвай приносив до скарбниці значний прибуток.

До Першої світової війни було зроблено ще декілька спроб щодо внесення проектів, але жоден з них не був прийнятий.

Після революції і громадянської війни, у 1925 році був запропонований проект Мясницкого радіусу, але й нова влада виявилася тривалій. Якщо бути точніше, то на здійснення проекту не було грошей. А транспортна навантаження тим часом все зростала і метро вирішили все-таки будувати.

У 1923 році до розробки проекту метрополітену розпочала Московська міська залізниця, яка займалася цим протягом 7 років.

Але в 1930 році, коли проект був практично готовий, підвідділ МГЖД закрили, а всіх фахівців з дореволюційним освітою звинуватили у шкідництві і заарештовували.

Але в січні 1931 року Москва постала у транспортному колапсі.

І в червні 1931 року перший секретар Московського комітету ВКП(б) Л. М. Каганович домагається на партійному пленумі прийняття рішення щодо будівництва метро. А у вересні Московське керівництво засновує Мосметробуд і в письмовому звернення в ОГПУ, просить повернути заарештованих фахівців МГЖД.

У листопаді 1931 року в міськкомі представлений проект річної давності з невеликими поправками ліній московського метрополітену.

Була затверджена перша черга будівництва: від Сокольников до майбутнього місця будівництва Палацу Рад (храм Христа Спасителя) і від Смоленської площі до бібліотеки ім. Леніна.

До будівництва приступили у кінці листопада 1931 року.

Спочатку планували, що московський метрополітен буде переважно надземним, і лише в самому центрі буде проходити під землею на невеликій глибині.

Але коли роботи вже почалися, молодий інженер Мосметростроя Веніамін Маковський запропонував пустити метро на великій глибині – до 35 метрів. Всі інші інженери Мосметростроя були проти, але ідея Маковського сподобалася Кагановичу та Хрущову.

У травні 1932 року будівництво було зупинено, і за тиждень був розроблений новий проект глибокого закладення, який схвалив Сталін.

Для прокладки тунелів метро на великій глибині в Москву були викликані шахтарі з Донбасу. Там де були пливуни, і неможливо було застосувати шахтарську проходку, застосовували прохідницький щит. На кожному конкретному ділянці застосовувалися різні методи.

Так як людей на будівництві постійно не вистачало, то почали залучати не тільки москвичів, але і приїжджих.

А в березні 1933 року на будівництво метро були залучені тисячі комсомольців. До початку 1935 їх вже було 19 000.

І професія метростроителя стала вважатися престижними.

Початково планували відкрити метро 7 листопада 1934 року, але із-за відсутності ескалаторів дата відкриття була перенесена.

Мосметробуд за 200 000 золотих рублів придбав один ескалатор у Лондонської фірми. Його розібрали, скопіювали, збільшивши при цьому довжину сходів. У січні 1935 року з’явилися радянські ескалатори.

4 лютого 1935 року по побудованій трасі пройшов перший тестовий поїзд. Над надземними павільйонами станцій з’явилася червона літера «М», придумана архітектором Іваном Тарановим, яка і стала символікою московського метрополітену.

15 травня 1935 року Московський метрополітен був відкритий.

В 4 години 30 хвилин відкрилася перша лінія метро, що зв’язала станцію «Сокільники» зі станцією «Парк культури».

У першому пасажирському поїзді типу «А» було два вагони: один червоний, інший пісочного кольору. Усередині вони були оброблені лінкрустом – жовтим фактурним картоном. Зараз перший поїзд, як музейний експонат знаходиться в депо «Ізмайлово».

До початку Великої Вітчизняної війни було відкрито ще дві лінії. З початком війни частину вагонів метро була евакуйована. У разі появи противника обладнання метро передбачалося знищити.

15 жовтня 1941 року Л. М. Каганович видав наказ закрити Московський метрополітен, протягом 3 годин підготувати пропозиції по його знищенню. Вранці 16 жовтня 1941 року метрополітен вперше не був відкритий. Але, на щастя, до вечора наказ був скасований і метро збереглося.

Проекти будівництва третьої черги Московського метрополітену були продовжені під час Великої Вітчизняної війни, і в травні 1942 року почалося будівництво. Два відрізки шляху були відкриті в січні 1943 року, ще дві були відкриті в листопаді 1943 року.

Всього під час війни було побудовано 7 станцій, на них є пам’ятні таблички з написом «Споруджено в дні Вітчизняної війни».

Після війни почалося будівництво четвертої черги метрополітену.

З 1955 року у зв’язку з постановою ЦК КПРС і РНК СРСР «Про усунення надмірностей у проектуванні і будівництві» оздоблення станцій стала набагато скромніше. Проекти стали типовими і значить, більш дешевими.

Московський метрополітен займає перше місце в світі серед усіх метро за кількістю перевезених пасажирів за день.

В наш час побудовано метро і в інших містах Росії – в Санкт-Петербурзі (15 листопада 1955), Нижньому Новгороді (19 листопада 1985), Новосибірську (7 січня 1986), Самарі (26 грудня 1987), Єкатеринбурзі (27 квітня 1991), Казані (27 серпня 2005).

У Волгограді з 1984 та Кривому Розі з 1986 року діють системи частково підземного швидкісного трамваю – метротрама.

Особисто мені метро подобається за те, що поїзд не потрібно довго чекати і доїхати до потрібного місця дуже швидко.

Шкода тільки, що в нашому місті метро не таке розгалужене, як у Москві.

А метро – це не тільки швидкість, але і чистота. Повітря не забруднюється вихлопними газами і не погіршується екологія.

Так, що із задоволенням привітаю метрополітен з днем народження!