Міфи про дитячої гіперактивності

14


Все частіше доводиться чути про гіперактивних дітей.

Що ж це за така особлива категорія? Можливо, на цю тему більше помилок, ніж правдивої інформації…

Отже, міф перший. Гіперактивний – значить, не зовсім нормальний.

Пам’ятаю, у моєму дитинстві терміну «гіперактивність» взагалі не існувало. Але в кожній групі дитсадочку, в кожному шкільному класі були діти (найчастіше хлопчики), яких називали хуліганами. Вони не могли спокійно посидіти на місці кілька хвилин, постійно озорничали, ображали інших хлопців, погано вчилися… Вихователі і вчителі від них стогнали. Мого однокласника Сергія в молодших класах вчителька просто лупила (тоді це вважалося нормою), а в середніх математичка садила його за окрему парту біля самої дошки, щоб був на виду. Коли Сергій пішов з школи після восьмого класу, всі полегшено зітхнули. Згодом він закінчив вище військове училище, а зараз живе за кордоном і займається бізнесом. У нього мережа ресторанів. Як ви думаєте, може ненормальний психопат зробити таку кар’єру? А адже гіперактивність була в наявності…

Міф другий. Всі гіперактивні діти страждають синдромом дефіциту уваги.

Що таке синдром дефіциту уваги? Мова йде про дітей, яким з якоїсь причини не вистачає уваги з боку інших людей – батьків, педагогів або однолітків. Деякі психологи впевнені, що все це суцільно діти, покинуті батьками, ось вони і намагаються привернути до себе увагу, щоб заповнити цей дефіцит.

Але насправді це лише одна з причин гіперактивності. Адже і серед дорослих є сверхэнергичные індивіди, яким необхідно постійно займатися якоюсь діяльністю, кудись мчати… Зазвичай життя б’є ключем: вони обожнюють подорожувати, відвідують з десяток різних гуртків, секцій та клубів, то і справа навчаються на яких-небудь курсах. Але якщо дорослі зазвичай контролюють себе, то діти ще не вміють. Надлишок енергії вони можуть витрачати на пустощі і хуліганські вчинки, причому їм може просто не приходити в голову, що вони чинять погано.

При цьому такі діти можуть бути зовсім не злими. У нас в будинку з деяких пір знімає квартиру сім’я з двома дітьми. З хлопчиком все більш-менш гаразд, а від десятирічної дівчинки по імені Яна всі сусіди буквально стогнуть. То вона придумує бігати по двору, розмахуючи палицями, кидати в найближчі дерева металеві стрижні-стріли, то палити багаття… Яна не дає спокою сусідських котів: батьки не дозволяють дітям заводити тварин на знімній квартирі, так дівчинка занадилася кожні дві години дзвонити у двері сусідам навпаки, щоб вони видали їй кота для прогулянки. Весь під’їзд закиданий котячим кормом: Яна годує і сусідських кішок, і приблудних, з вулиці, від чого під сходами вже розлучилися залучені дармовою їжею щури… Виходить, що дівчинка робить добру справу – дбає про тварин. Але в той же час людям вона доставляє масу незручностей.

Міф третій. Гіперактивним дітям важко зосереджуватися на якому-небудь справі.

Це частково правда, і саме тому у них нерідко виникають проблеми з навчанням. Але при правильному підході ситуацію можна скорегувати. Так, нещодавно дослідники з Університету Флориди з’ясували: щоб справлятися із завданнями, такі діти повинні просто більше рухатися. В експерименті брали участь 52 хлопчика у віці від 8 до 12 років, 29 з яких мали синдром дефіциту уваги і гіперактивності. Їм був запропонований ряд завдань, пов’язаних з навчанням і логікою. Поки вони вирішували завдання, за ними велося постійне спостереження – як з боку науковців, так і за допомогою відеокамер. Виявилося, що найкращі результати показали ті учасники, які під час виконання завдань здійснювали які-небудь руху.

На думку психологів, рухова активність допомагає дітям з синдромом СДУГ утримувати отриману інформацію в пам’яті і обробляти її. Як правило, на заняттях дітей змушують сидіти нерухомо. Можливо, варто ввести в процес навчання рухові елементи, вважають фахівці, і матеріал буде краще засвоюватися. Серед гіперактивних дітей зустрічається чимало здібних і навіть талановитих. Бувають і такі, яким просто нецікаво займатися тим, чим займаються інші, тому що їх інтелектуальний рівень набагато вище. Перш ніж зробити висновки про «нездатності до навчання», слід перевірити їх IQ.

Міф четвертий. Гіперактивні діти некеровані.

Вони такими лише здаються на перший погляд. Так, якщо ви будете вимагати, щоб такий дитина сиділа тихо, він навряд чи послухається, або його вистачить лише на кілька хвилин. Гіперактивній дитині слід дати можливість виплеснути свою енергію. Пропонуйте йому рухливі ігри, якусь діяльність, яка вимагає докладання великої кількості енергії – і не виключено, що він покаже навіть кращі результати, ніж «нормальні» однолітки.