Не будьте бездоганні!

15


Зі шкільної лави в нас культивували прагнення до досконалості, до досягнення максимально можливого результату, до перемог та звершень, і ми мимоволі все своє життя побудували на досягненні бездоганності. Чого б це не стосувалося: нашого вбрання, манери говорити, вчинків, житла, оточення, кар’єри і т. д. і т. п. А чи відомо вам, що прагнення до бездоганності заважає нам спілкуватися з людьми і мало сприяє нашому щастю?

Сила звички

Нас привчали до цього з молодих нігтів. В садку – естафети, конкурси, в школі – змагання, система рейтингів і оцінок, в інституті – та ж історія вже більш свідомо рівні. «П’ятирічку за три роки!» «Наздоженемо і переженемо!» «Вище, сильніше, швидше!» – старовинні гасла міцно сидять в нашій підсвідомості. Ми живемо в умовах постійної особистісної конкуренції, де нас хтось може обійти, викинути з ряду, зайняти наше місце. Ми звикли боротися за першість і перемагати навіть в особистому житті, весь час озираючись на сусіда, подругу, кумира. Сила звички бути бездоганним буквально сковує нас по руках і ногах, змушуючи завжди перебувати в тонусі, напрузі, весь час кудись поспішати, бігти, бігти. Можливо, це й непогано, адже дає нам енергію для життя і розвитку, змушує ворушитися і рухатися вперед.

Але зверніть увагу, приносить вам радість це рух? А може воно давно перетворило вас у загнаного коня, що мчить кудись чужим маршрутом до непотрібних цілей, надуманим мріям, очікуванням і звершень. Чому багато людей, досягаючи вершини, відчувають спустошення і розчарування? Можливо тому, що сила звички бути бездоганними висмоктала з них всі життєві соки.

А що, якщо ваша тяга до бездоганності з хорошою звички до досконалості та розвитку перетворилася в звичку відчувати себе розумнішими, вище і достойніше інших людей. Що, якщо вона звела вас на якийсь умовний п’єдестал, який безнадійно відділяє вас від інших людей? Ви помітили, як критично і поблажливо ви дивитеся на оточуючих людей. Як свербить у вас язик розповісти комусь про їх недоліки, покритикувати, поблажливо посміхнутися, зробити зауваження. Все це ягідки тих безневинних, на перший погляд, квіточок, які називаються «бути на висоті», «прагнути до досконалості», «бути бездоганним у всьому і завжди».

Ви помітили, що люди стали цуратися вас і відвертатися, колишні друзі все рідше хочуть зустрічатися, хлопці йдуть до інших, і вітер дме в інший бік? Так діє один з дивних психологічних парадоксів, який називається законом Претфелла.

Закон Претфелла

Є такий, здавалося б, парадоксальний закон у психології – недосконалі (небездоганні) люди викликають більшу симпатію, ніж ті, які виглядають бездоганно. Закон неодноразово був перевірений, зокрема доктором філософії університету в Стенфорді Елліот Аронсоном.

Якщо ви в чомусь-то помиляєтеся чи проявляєте слабкість, не завдаючи великої шкоди оточуючим, тобто, якщо ваші недоліки не мають критичного асоціального характеру, то вони надають вам особливий шарм, викликають мимовільну симпатію до вас з боку оточуючих. Особливо ефективно це спрацьовує на складних переговорах або під час презентації, завжди більш виграшну позицію займає той, хто помітно хвилюється, ніяковіє, плутає слова, червоніє, ніж той, хто одягнений з голочки і говорить по писаному і без єдиної помилки. Ви самі помічали за собою, що ставитеся до таких бездоганним людям з деяким побоюванням, вбачаючи в них зверхників і снобів?

Спрацьовує захисний механізм психіки: нам завжди більше імпонують люди, на тлі яких ми самі не будемо виглядати повними відморозками. Не випадково, багатьом дівчатам, що бажають вийти заміж, психологи радять перестати бути досконалістю у всьому. Дати собі волю мати слабинку, маленький милий вада, ту саму родзинку, яка робить нас беззахисними і безпосередніми. У кожного з нас повинні бути слабкості, прості людські недоліки, які роблять доступними і живими. Не еталонними моделями досконалих ліній, слів і вчинків, а людьми, яким ніщо людське не чуже.

Деколи прагнуть до досконалості люди думають, що виграють в очах інших, якщо покажуть їм, які вони розумні, красиві, як все чудово вміють робити, як всі і скрізь встигають і т. д. і т. п. Але всупереч очікуванням, отримують лише приховане роздратування. Можливо навіть і похвалу, але супроводжується якимось внутрішнім неспокоєм і невдоволенням. Все закономірно, людям неприємні вискочки і бездоганні красені, тому що самі вони мають недоліки, які занадто виділяються на ідеальному тлі.

Якщо хочете придбати друзів і викликати симпатію у аудиторії, не прагнете бути докою і гуру у всьому і завжди. Дозвольте собі бути собою, тобто людиною небездоганним, яким ви власне і є, адже як би ми не прагнули до досконалості, досягти його неможливо. Це ілюзія нашого сумлінного мозку, який вічно вантажить нас проблемами, висмоктуючи їх з пальця на рівному місці. Такою проблемою, уявіть собі, може бути як раз звичка до бездоганності.

Високі очікування оточуючих сприяють високими результатами!

З іншого боку, завищені вимоги до самого себе і до оточуючих мимоволі підносять нас і змушують працювати більш ефективно, ми досягаємо набагато більшого успіху, якщо підвищуємо свою планку. Психологи знайшли ще один закон людської діяльності, який не один раз перевірили на практиці. Вони назвали його законом Пігмаліона. І полягає він у тому, що підвищені очікування дають більші результати.

Цю теорію перевірив на учнів психолог Роберт Розенталь. Він досліджував групи дітей з різним інтелектом. Причому вчителям повідомлялося, що діти з середнім інтелектом показують дуже високі результати, а ті, у кого IQ вище – середні. Спочатку вчителям втовкмачували більш високі очікування по відношенню до дітей з середніми здібностями. І відбувалося диво! Високі очікування вчителів несподівано виправдовувалися, і учні показували блискучі результати. Тобто високі очікування його власні та інших людей (особливо які є авторитетом) допомагають мобілізувати кращі сторони людини і досягати висот.

Зверніть увагу, не ваше власне прагнення до досконалості, а очікування інших, віра в успіх надихає і стимулює ваш зріст. Очікування скульптора Пігмаліона, його закоханість у своє творіння оживила його Галатею, точно так само нас оживляють віра в наші сили з боку близьких людей, колег, друзів і наша власна віра в самого себе. Вона нас окрилює і додає сили.

Пам’ятайте про це і не скупіться на похвали, стимулюйте своїх близьких, вірте в їх і свої сили і чекайте тільки хорошого. І це обов’язково станеться!

І тут зовсім не обов’язково піднімати планку до рівня бездоганності, швидше просто до більш високого рівня розвитку, якого може досягти людина. Наша віра в те, що людина-я сам!) здатен на більше (не ідеальне, а більше), допоможуть рухатися вперед. Не критика, не вимогу, не наказ, не прагнення до бездоганного ідеалу, а віра і надія в наші потенційні можливості. У цій вірі, між іншим, проявляється увага і любов, які дарують нам крила.