Нежіноче чтиво?

13


Чомусь багато чоловіків упевнені в тому, що всі дами не читають нічого, крім легковажних любовних романів. А адже це зовсім не так! Правда? Я от, наприклад, любовні романи взагалі не переварюю, а в іншому – практично всеїдна. І сьогодні я хочу поділитися з вами зовсім не жіночими книгами (у тому сенсі, що це не любовні страсті-мордасті), які перечитувала не по одному разу. Повірте, ви теж не зможете від них відірватися!

Андрій Ільїн «Обітницю мовчання»
Насправді «Обітницю мовчання» — це серія творів Андрія Ільїна. Але я розповім тільки про першої частини. Головний герой роману — спеціальний агент радянського розливу. Йому не можна мати сім’ю, дітей і навіть просто постійну подругу. Для всіх, хто був у його житті раніше, він помер. Причому, головний герой навіть був присутній на власних похоронах. Він вміє змінювати зовнішність без гриму, терпіти будь-які тортури і бути невидимим. Ця книга не про супермена, а про звичайну людину та її можливості.

Михайло Булгаков «Записки юного лікаря»
Це цикл невеликих оповідань, які розповідають про роботу молодого сільського лікаря. Він боїться, не спить ночами, переживаючи за пацієнтів, і спочатку здається читачеві отакою розмазнею і невдахою. Так він випадково ламає кліщами щелепу одному солдатові, намагаючись видалити того хворий зуб. Він не в силах врятувати жінку, яка у день свого весілля отримує травму, несумісну з життям. Проте в оповіданні «Рушник з півнем» юний лікар повертає з того світу дівчину…

Кен Кізі «Над зозулиним гніздом»
А це як раз той випадок, коли можна сміливо сказати, що книга набагато краще фільму. У кінострічці немає і половини того, що є у творі Кізі. Я б навіть сказала, що багато просто-напросто спотворено до невпізнання. Недарма письменник подав до суду на творців картини! Я б теж судилася. На щастя, я спочатку прочитала книгу, а вже потім подивилася кіно. Але навіть, якщо ви вже дивилися «Пролітаючи над гніздом зозулі», то, можливо, вам буде навіть цікавіше читати книгу, ніж мені. Даю вам слово, ви скажете, що головний герой зовсім не схожий на Джека Ніколсона.

Брати Вайнери «Ера милосердя»
Книга проковтується моментально. Саме за цим твором братів Вайнерів знятий міні-серіал «Місце зустрічі змінити не можна». Його герої постануть перед вами в абсолютно новому світлі. По-перше, головний герой тільки один і це Шарапов. Від його особи і йде розповідь. По-друге, капітан Жеглов більше схожий на злочинця Промокашку, точніше на актора Бортника. До речі, саме Бортника спочатку і пропонували на роль Жеглова.

Едгар По «Незвичайні пригоди такого собі Ганса Пфааля»
Це твір Едгара По відрізняється від інших, вселяющих жах. «Незвичайні пригоди такого собі Ганса Пфааля» швидше нагадує фантастику. У ньому описується подорож на Місяць на повітряній кулі. Написано так атмосферно, що відірватися неможливо. Ніби і справді летиш разом з Гансом. У примітках По міркує про газетну качку, відомої як «Велике місячне обдурювання».

Маріо Пьюзо «Хрещений батько»
Всім відомо, що «Хрещений батько» — книга про мафію. А я б сказала, що вона про сім’ю. Ви знайдете тут і італійський «домострой», і любов, і вірність. Особливо, я думаю, вам припаде до вподоби дружина дона Корлеоне. Про це справжня жінка! Незважаючи на всю правдоподібність описаних подій, Маріо П’юзо, за його власними словами, жодного разу в житті не зустрічав цього мафіозі.

Олександр Солженіцин «Архіпелаг Гулаг»
Страшна книга, але саме цим вона і затягує з перших сторінок. Жахає, що все написане правда, нехай і злегка прикрашена письменником. Адже це художній твір, а не документалка. У книзі описано табірний побут в’язнів: каторжна праця, голод, знущання, зради. Цитата: «Матрос продав англійцю запальничку — «Катюшу» (гніт у трубці да кресало) як сувенір — за фунт стерлінгів. Підрив авторитету Батьківщини, 58-а, 10 років» Найчастіше 10 років означало смерть. Мало хто виживав в таких умовах.

Чарльз Діккенс «Девід Копперфілд»
Багато хто звинувачує Діккенса в тому, що його важко читати. Чесно кажучи, мені так зовсім не здалося. Ледве ви познайомитеся з добродушним малюком Девідом, ви вже не зможете його покинути. Вас буде хвилювати його доля до останньої сторінки. Ви проникніться повагою до його бабусі Бетсі Тротвуд. А коли ви закриєте книгу, вам обов’язково захочеться зробити якийсь добрий вчинок!

Харукі Муракамі «Полювання на овець»
Перше, що я сказала, коли закінчила читання: «Що це було?» Я, наче впала в ступор на кілька хвилин, а потім думки посипалися, як з рогу достатку. Головний герой книги ні до чого не прагне. Він просто пливе за течією. А ви пливете з ним, роздумуєте, філософствуєте. Ця одна з небагатьох прочитаних мною книг, яку цікаво відкривати багато, багато разів. Всякий раз я знаходжу в ній щось нове. «Полювання на овець» краще читати під меланхолійний настрій, нікуди не поспішаючи і відмовившись від навколишньої суєти.

Михайло Зощенко «Оповідання»
Гарантую, ви будете реготати так, що до вас збіжаться всі сусіди. Зощенко – це просто джерело гарного настрою! Взяти хоча б його розповідь «Кочерга», герої якого ніяк не можуть збагнути, як написати «п’ять кочерг» або «п’ять кочерег», а, може… Втім, прочитайте, і ви самі все дізнаєтеся. Мова у Зощенко геніальний! Читається так легко, ніби ви просто невимушено розмовляєте зі своїм сусідом.

Такий мій список захоплюючого чтива. Якщо вам є, що його доповнити, буду тільки рада!