Історія багатьох старовинних маєтків, веж, особняків і садиб тісно пов’язана з містикою.
Часто в центрі містичних легенд знаходиться жінка з трагічною долею, дух якої нібито досі живе в цьому місці.
Дух дому Желєзнова
На вулиці Рози Люксембург варто цегляний особняк. Кажуть, що з настанням темряви там починає витати ледь вловимий аромат парфумів, а по кімнатах бродить силует пані в розкішній сукні. Це привид Марії, дружини купця Олексія Желєзнова, колишнього власника будинку.
Марія Желєзнова померла при дивних обставинах, з’явившись в місцевий Театр опери і балету на прем’єру опери Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта». На дев’ятий день після смерті, 21 листопада 1914 р., в особняку з’явився її дух.
Легенда свідчить, що Марія, збираючись в театр, забула вдома флакончик своїх улюблених парфумів, що володіють незвичайним ароматом, здатним звести з розуму будь-якого чоловіка. І коли на сцені Ромео випив отруту з флакона, раптом згадала про парфум і так засмутилася через свою забудькуватість, що її вхопив удар. З тих пір привид ходить по будинку в пошуках нещасливого парфуму…
Привид Лошицкого парку
У столиці Білорусі, навпроти Київського холодокомбінату № 2, з боку вулиці Маяковського, розташований центральний вхід в Лошицький садибно-парковий комплекс. Останнім власником садиби став Євстафій Любанский, оженився на красуні Ядвігою Киневич, дочки голови мозырьской шляхти. Дівчина була на 17 років молодша за нього і не тільки красива, але й розумна. Вона отримала прекрасне для жінок того часу освіту, грала на декількох музичних інструментах, займалася гімнастикою…
Як-то вранці виявилося, що Ядвіга Любанская зникла зі своєї кімнати. Незабаром у хату вбігла кімнатна собачка, яка несла в зубах капелюх господині… Бездиханне тіло молодої жінки виявили на березі, на тому місці, де річка Лоша впадає в Свіслоч. Ніхто так і не зрозумів, що ж сталося – не господиня садиби вирушила в самоті кататися на човні і та перекинулася, то вона сама кинулася у воду… Ходили чутки, що Ядвіга посварилася з чоловіком, так як той дізнався, що вона йому невірна. Після похорону Євстафій розпорядився закрити кімнату покійної дружини і замурувати в ній вікна. Через якийсь час він поїхав на Кавказ, і з тих пір про нього не було ні слуху ні духу.
Сьогодні територія парку являє собою дуже мальовниче місце. Уздовж алей вишикувалися могутні дуби, вишневі берези, магнолії і японські модрини. Тут водяться рідкісні види пернатих, яких відвідувачі обожнюють годувати. Старовинний будинок поки що закритий для відвідувань, а у флігелі розміщується експозиція музею історії міста Мінська.
Досі існує повір’я про те, що вечорами в парку можна зустріти привид нещасної Ядвіги Любанського. Побачити його ніби можна кожен повний місяць з 10 до 11 вечора, або ж на день народження Ядвіги в травні. З’являється вона, коли розквітає абрикос маньчжурський. Це дерево Євстафій Любанский колись посадив на стику двох річок у подарунок улюбленій дружині.
Мабуть, не випадково саме там вона і знайшла свою загибель. Правда, кажуть, що примара є не всім підряд, а тільки закоханим, дівчатам, які страждають нерозділеного любов’ю, або ж молодим матерям.
Красуня з Дівочої вежі
Дівоча вежа (Гиз галаси) – один з символів азербайджанської столиці Баку. Стародавня фортечна споруда у прибережній частині Старого міста Ічері-шехер стоїть на скелі, облицьованої тесаним каменем. Напівкруглі виступи тягнуться від підніжжя майже до самої вершини скелі.
Коли була побудована Дівоча вежа, невідомо. Правда, у верхню її частину праворуч від входу вмонтована кам’яна плита з куфічним написом: “губбе (в перекладі “купол”, “звід” – Авт.) Ібн Масуда-Давуда». Тому будівництво раніше датували XII ст. Але згодом історики прийшли до висновку, що плита з’явилася в більш пізні часи, і за нею колись зяяла квадратна ніша. Швидше за все, вона являла собою надгробок, яким закрили вікно в башті, або ж на ній було увічнено ім’я майстра, який займався ремонтом споруди в XII столітті. А власне будівництво велося, ймовірно, ще сягає доісламської доби.
Одна з легенд свідчить, що місцевий шах хотів видати свою дочку за людину, якого вона не любила. Тоді, в надії відтягнути небажаний шлюб, дівчина попросила його побудувати башту, а потім вже грати весілля. Вона потай сподівалася, що, поки вежа будується, батько змінить своє рішення. Але цього не сталося, і тоді дочка шаха зійшла на верхівку вежі і кинулася з неї в море, розбившись об камінь, який потім назвали Каменем діви. Згодом місцеві дівчата-наречені стали приносити до нього квіти – щоб їхній шлюб був щасливим.
Є й інший варіант цієї легенди, менш драматичний і більш романтичний. Ніби у дочки шаха був коханий, який з помсти за її смерть убив правителя. Однак виявилося, що дівчина не померла, а була врятована русалками. Через якийсь час закохані зустрілися і одружилися. В ті часи Каспійське море хлюпало біля самого підніжжя вежі.
До речі, біля Дівочої вежі часто бачать непізнані літаючі об’єкти. Може, це неприкаяні душі дочки шаха і її коханого?
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
