Січень 1860 року подарував світові великого письменника

14


В Таганрозі В маленькому будиночку Павла Єгоровича Чехова і його дружини Євгенії Яківни 29 січня 1860 року народилася третя дитина, яка стане потім великим російським письменником Антоном Павловичем Чеховим, про який дізнається весь світ.

Коли-то в Таганрог з усією своєю сім’єю переїхав з воронезької села Ольховатки дід письменника Єгор Михайлович Чехов, який зумів викупитися на волю ще до скасування кріпосного права.

Батько майбутнього письменника більше 10 років прослужив в колоніальному магазині багатого купця, а в 1857 році Павло Чехов відкрив власну крамницю.

Незадовго до цієї події він одружився Євгенії Яківні Морозової, якому в ту пору було всього вісімнадцять років.

У родині Чехових народилося шестеро дітей – п’ять хлопчиків і одна дівчинка. Пізніше Чехов писав: «у дитинстві В мене не було дитинства».

Тобто хлопчики з ранніх років допомагали батькові в крамниці, крім того всі вони брали участь в безлічі церковних свят, в 5 ранку кожен день вставали співати в церковному хорі.

Навчався Антоша Чехов спочатку в грецькій школі, про яку у нього залишилися далеко не райдужні спогади. Грек, що містить цю школу бив учнів лінійкою і ставив на коліна на сіль за погане знання уроків.

Потім з 8 років Чехов навчався в Таганрозької чоловічої класичної гімназії, разом з дітьми прикажчиків, ремісників та інших дітей небагатих батьків. Ця найстаріша на півдні Росії гімназія давала цілком пристойну освіту і виховання. Так, юнаки, які закінчили вісім класів гімназії, могли без іспитів вступити не тільки в будь-російський університет, але і поїхати вчитися за кордон.

Під час навчання в гімназії Чехів пристрастився до книг і полюбив театр. Тут же він почав писати, видавав гумористичні журнали і отримав від вчителя закону божого Ф. Покровського свій перший літературний псевдонім. У вісімнадцять років, ще навчаючись у гімназії, він написав свою першу драму «Безбатченки».

Улюбленим місцем відпочинку в ті часи для Антоші був міський парк, засноване в 1806 році, в цьому парку хлопчикові вдалося послухати знаменитих музикантів, що приїжджали на гастролі в Таганрог, а на набережній він любив сидіти з вудкою.

У зрілі роки навідується в рідне місто, Чехов любив бродити по тінистих алеях, згадуючи минуле. Враження від парку знайшли відображення в його ранньому оповіданні «І те і се».

Збереглася будівля міської бібліотеки, в якій гімназист Чехів проводив години за читанням книг і гумористичних журналів, в яких пізніше з’явилися під псевдонімами і його розповіді.

Велику роль у розвиток таланту Чехова зіграв і таганрозький театр, заснований у 1827 році. Потрапивши в цей театр вперше в 13 років, хлопчик подивився оперету Оффенбаха «Прекрасна Олена» і буквально закохався в театр на все життя. Він любив розігрувати сцени з братами і знайомими. Пізніше в одному із своїх листів Чехов писав: «Театр давав мені коли-то багато хорошого… Колись для мене не було більшої насолоди, як сидіти в театрі…»

Надалі з театром будуть пов’язані багато з його творів – «Чайка», «Бенефіс», «Трагік», «Комік» та інші.

У 1876 році батько Чехова розорився і перевіз сім’ю до Москви. А Антон залишився в Таганрозі. Гроші на життя він заробляв приватними уроками.

Після закінчення гімназії у 1879 році він поступив на медичний факультет Московського університету, де навчався у відомих професорів: Миколи Скліфосовського, Григорія Захар’їна, Бабухина, Клейна, Фохта, Снєгірьова, Остроумова, Кожевнікова, Ерісмана та інших.

Чехов продовжував писати невеликі гумористичні оповідання, публікуючи їх під псевдонімами: Антоша Чехонте і іншими в гумористичних московських журналах «Будильник», «Глядач» та інших, у петербурзьких гумористичних тижневиках: «Осколки», «Стрекоза».

Тільки на першому курсі університету він опублікував близько двохсот оповідань. Пізніше письменник включив їх у збірники «Строкаті розповіді» і «Невинні речі».

Брат Антона Іван отримав місце вчителя в підмосковному місті Воскресенськ, де йому була виділена велика квартира. На літо в неї переїжджала вся велика родина Чехових. Там у 1881 році Антон Чехов познайомився з доктором П. А. Архангельським, який був завідувачем Чикинской лікарні у Воскресенську і, починаючи з 1882 року, ще будучи студентом, Антон допомагав лікарям лікарні при прийомі пацієнтів.

У 1882 році Чехов підготував свій перший збірник оповідань «Витівка», але він не вийшов у світ невідомо з якої причини.

У 1884 році Чехов закінчив університет і почав працювати в цій же лікарні повітовим лікарем.

Але пізніше від постійного місця він відмовився. Повісив на дверях своєї квартири табличку «Доктор А. П. Чехів», брав приходять, до важким хворим їздив додому. Зі знайомих за лікування грошей не брав. Як писав про це сам Чехов 31 січня 1885 року М. Р. Чехову: «Половину доводиться лікувати даром, інша ж половина платить мені п’яти і трехрублевки».

Чехов співпрацював з «Петербурзькою газетою», в 1884 році вийшов збірник оповідань за підписом «А. Чехонте Казки Мельпомени». У 1886-1893 роках Антон Павлович співпрацював з суворінском газетою «Новий час», у 1893-1899 роках з «Російськими ведомостями».

Між тим весною 1886 року Чехов отримав листа від Дмитра Григоровича, де літератор критикував Чехова за витрачення великого таланту на «мелочишки» і, закликаючи його написати велику річ. Те ж саме пізніше йому скажуть Олексій Суворін і Олексій О.плещеєв.

За збірку «В сутінках» Чехова була вручена Пушкінська премія Академії наук.

Поступово Антон Павлович прийшов до висновку, що йому волею-неволею доведеться вибирати між медициною і літературою.

В цей час він готувався до іспитів на ступінь доктора медицини, збирав матеріали з історії лікарської справи, але здавати іспити не став і в 1887 році зняв вивіску лікаря. У цьому ж році письменник виїхав до Ялти. Після Криму він відвідав Кавказ. Ця поїздка надихнула Чехова на перше велике твір «Степ», яке було опубліковано в журналі «Північний вісник».

Восени 1887 року Чехова пише в листах, що працює над романом «в 1500 рядків» і робота ця тривала до 1889 року, але, врешті-решт, Чехов відмовився від свого задуму і повернувся до написання оповідань, повістей і п’єс.

Сам він писав з цього приводу Суворіну: «Я радий, що 2-3 роки тому я не слухався Григоровича і не писав романа! Уявляю, скільки б добра я напартачив, якби послухався (…) Крім достатку матеріалу і таланту, потрібно ще дещо не менш важливе. Потрібна дорослішання – це раз; по-друге, необхідно почуття особистої волі, а це почуття стало горить в мені тільки недавно».

У 1887 році була поставлена перша п’єса Чехова «Іванов».

Є дані, що у 1890-х роках Чехов був самим читаним письменником у Росії.

У 1891 — 1892 роках Чехів добровільно бере участь у боротьбі з наслідками голоду і епідемією холери.

Але медицина все більше обтяжує письменника і в 1892 році він пише: «Душа моя втомлена. Нудно. Не належати собі, думати тільки про проносах, здригатися вночі від собачого гавкоту і стука у ворота (не за мною приїхали?), їздити на огидних конях незнаними дорогами і читати тільки про холеру і чекати тільки холери і в той же час бути абсолютно байдужим до цієї хвороби і тим людям, яким служиш, – це, добродію мій, така окрошка, від якої не поздоровиться». І трохи пізніше – «Недобре бути лікарем. І страшно, і нудно, і гидко».

Хоча якби Чехов не був лікарем, ми, швидше за все не мали б таких його творів, як «Палата № 6», «Припадок», «Чорний чернець» та інших.

Навесні 1890-го Чехов поїхав на Сахалін. Кілька місяців він їхав через Сибір, написав дев’ять нарисів, давши їм загальну назву «З Сибіру».

На Сахалін Чехов прибув 23 липня.
Перебуваючи на Сахаліні протягом декількох місяців, Чехів спілкувався з людьми, дізнавався їх життєві історії та причини заслання, ігноруючи заборону адміністрації острова, спілкувався і з політичними в’язнями. Антон Павлович провів справжню перепис населення Сахаліну, зібравши кілька тисяч карток про мешканців острова.

В зворотний шлях Чехів вирушив восени 1890 року по Індійському океану через Суецький канал. Заїхав по дорозі на острів Цейлон. А 19 грудня рідні та друзі зустрічали письменника в Тулі.

Повернувшись до Москви, він з 1890 по 1892 рік жив у невеличкому двоповерховому флігелі на Малій Дмитрівці. 5 років Чехов писав книгу «Острів Сахалін». В цей же час були написані оповідання «Стрибуха», «Дуель», «Палата № 6» та інші.

Тут же його відвідували Мережковський, Короленка, Гіляровський, Григорович, Боборикін, Немировичем-Данченко, художник Левітан, відомі актори. На цьому флігелі в наш час знаходиться пам’ятна дошка з барельєфом А. П. Чехова.

Потім Чехов переїхав в підмосковне маєток Меліхово, де прожив з 1892 по 1899 роки.

У цьому маєтку письменник написав 42 твору. І тепер Меліхово один з головних музеїв А. П. Чехова.

У 1900 році Чехов був обраний почесним академіків Пушкінського відділення академії наук. Але разом з В. Р. Короленка він відмовився від звання академіка після того, як дізнався про розпорядження Миколи II анулювати обрання в почесні академіки Максима Горького.

В 1901 році Антон Павлович одружився на актрисі Ользі Леонардовне Кніппер.

Незабаром у нього почалося загострення туберкульозу.
І хоча у Чехова проблеми з легенями траплялися і в дитинстві, багато лікарі вважали, що поштовх до погіршення дало його подорож на Сахалін. Сподіваючись поліпшити стан свого здоров’я, Антон Павлович майже постійно став жити у своєму будинку під Ялтою, лише зрідка приїжджаючи в Москву, до дружини, яка грала у МХТе Станіславського.

Влітку 1904 року Чехов виїхав на курорт у Німеччину, де й помер вночі 15 липня 1904 року у Баденвайлері.

Як потім згадувала Ольга Леонардівна, Чехів прокинувся на початку ночі і попросив послати за лікарем, а потім велів налити йому шампанського.

Антон Павлович сів і голосно сказав докторові по-німецьки, хоча і погано знав цю мову – «Ich sterbe», потім повторив по-російськи – «Я вмираю». Взяв келих, посміхнувся дружині, сказав: «Давно я не пив шампанського…», не поспішаючи випив келих до дна, ліг на лівий бік і незабаром покинув цей світ.

22 липня 1904 до Москви було доставлено труну з тілом письменника. Відспівування відбулося в Успенській церкві Новодівичого монастиря і на монастирському цвинтарі за Успенською церквою Чехова поховали поруч з могилою його батька.

Спочатку на могилі був поставлений дерев’яний хрест з іконою і ліхтариком для лампадки. А 15 липня 1908 року в річницю смерті А. П. Чехова на могилі поставлено мармуровий пам’ятник, виконаний в стилі модерн за проектом художника Л. М. Браїлівського.

У 1933 році, коли кладовище на території Новодівочого монастиря було скасовано, Чехова перепоховали на прохання О. Л. Кніппер на цвинтарі за південною стіною монастиря. Сюди ж було перенесено і обидва надгробки – А. П. Чехова і його батька, хоча поховання П. E. Чехова залишалося на колишньому місці.

А. П. Чехів багато зробив для свого рідного міста Таганрога. Він клопотався про встановлення пам’ятника Петру I в Таганрозі, залучив до збору коштів заможних городян, в Парижі домовився з відомим скульптором М. М. Антокольським про створення і відливання скульптури. І місце для пам’ятника вибирав Чехів.

Він доклав зусиль до створення в Таганрозі. Картинної галереї і громадської бібліотеки.

У 1904 році, після смерті письменника, міській бібліотеці та вулиці, де він народився, було присвоєно ім’я Чехова.

Приїжджаючи в Таганрог, Антон Павлович писав: «Для мене як уродженця Таганрога, було б краще жити в Таганрозі, бо дим вітчизни нам солодкий і приємний». «Повітря батьківщини – самий здоровий повітря». Чехов навіть знав, де конкретно він хотів би поселитися: «Коли вишикується Таганрог, тоді я продам ялтинський будинок і куплю собі лігво де-небудь на Великий або Грецької вулиці».

У своєму заповіті, складеному після одного з важких нападів хвороби, Чехов написав: «Після моєї смерті і смерті матері все, що виявиться, крім доходу з п’єс, надходить у розпорядження Таганрозького Міського Управління на потреби народної освіти, дохід з п’єс – братові Івану, – після його, Івана, смерті, – Таганрозький Міському Управлінню на ті ж потреби народної освіти…»

В 1933 році у флігелі, в якому народився майбутній письменник, був створений музей, місцеві жителі називають його любовно «Будиночок Чехова».

А в 1935 році в Таганрозі було відкрито музей А. П. Чехова.

У 1944 році ім’я А. П. Чехова було присвоєно Таганрозького драматичного театру.

У 1975 році будівля колишньої чоловічої класичної гімназії, де вчився Чехов, було передано Літературному музею ім. А. П. Чехова.

А в 1977 році був відкритий Меморіальний музей «Лавка Чехових».

За своє не дуже довге життя Чехов написав близько 900 творів, як серйозних, навіть трагічних, так і гумористичних. Його книги перечитують все нові покоління, його п’єси йдуть з успіхом у багатьох театрах світу.

І таке враження, що Чехов створив все це вчора чи сьогодні, настільки близькі і зрозумілі переживання його героїв – ми співпереживаємо їм, плачемо і сміємося разом з ними.

Настільки велика сила його таланту, що все, що написав письменник, продовжує впливати на наше життя і тепер.

Напевно, не тільки «рукописи не горять», але і письменники не вмирають, розлучившись з тілесною оболонкою, вони продовжують жити і нести людям свої ідеї, свою іронію, невідбутну смуток і заклик до всіх нас – залишатися людьми, любити і розуміти один одного.

Дивно точно і добре про портретах Чехова написав Ст. Цукру:

«Зустрічаючи цей пильний погляд, іноді навіть думаєш, що Чехов бачить нас наскрізь, куди краще, ніж ми його, що це він нас вивчає, а не навпаки. А ми по відношенню до нього часто опиняємося у становищі того невдалого художника, який безуспішно писав портрет Чехова і простодушно скаржився, що у письменника, кожен день було інше обличчя».