Плануючи провести п’ять днів відпустки в Києві, я вирішила відправитися туди на рейсовому автобусі через Чернігів. Хоча до Чернігова з білоруського Гомеля рукою подати, мені досі не довелося побувати в цьому старовинному місті – державні кордони тому виною. Забіжу наперед, щоб констатувати факт – два з половиною години часу пішло на всі формальності перетину белоруско-українського кордону. На мій погляд – занадто багато, враховуючи низький пасажиропотік в день поїздки.
Чернігів – древнє місто, вік якого визначити не так вже й просто. Історики зафіксували перша документальна згадка про Чернігові 907 року, коли князь київський Олег у договорі Русі і Візантії зобов’язав «даяти уклади на російські гради, перше ж на Київ та ж на Чернігів…». Звідси випливає, що в ті часи Чернігів займав другу позицію за значущістю після Києва серед міст Київської Русі та місту сміливо можна дати вік 1110 років.
Однак археологи вважають, що на території сучасного Чернігова є як мінімум чотири стародавніх городища, представляли собою в VII столітті родові фортеці, відокремлені один від одного глибокими ярами і ровами. Археологічні знахідки цього періоду дають підставу «зістарити» Чернігів ще як мінімум на 200 років.
Але і це ще не все! Виявляється, у «Посібнику з географії» Клавдія Птолемея, давньогрецького вченого, який жив у II столітті нашої ери, згадується місто Сірим, координати якого в точності збігаються з територією сучасного Чернігова. Напевно не випадково при археологічних розкопках на Валу в центрі сучасного міста були виявлені монети римських імператорів – сучасників Птолемея.
Отже, їду в Чернівці! Заздалегідь познайомилася по інтернету з пропозиціями житла, готелів, хостелів та квартир, що здаються подобово, виявилося багато – на дату мого візиту було вільно близько 70 % пропонованого житла. Можливо, позначився той факт, що це був понеділок, а не вихідні дні. Зовсім не обов’язково бронювати місця наперед, якщо вам потрібно зупинитися на одну ніч і якщо не принципово, де саме переночувати. Я вибрала Leo Hostel на вулиці Толстого з двох причин: відносно близько до вокзалу і буквально вийшовши за двері хостелу можна починати знайомство з визначними пам’ятками міста. Дорожню сумку залишила на залізничному вокзалі в камері схову.
Залізничний вокзал і автовокзал знаходяться поруч. Взяла з собою рюкзак з необхідними речами і рушила пішки в хостел, вивчивши попередньо карту міста. 15-20 хвилин – і я вже в хостелі. Населення міста доброзичливе і не вірте нікому, що в Україні небезпечно питати що-небудь російською мовою. Все нормально з цим і в Чернігові, і в Києві, і у Львові. Пишу про тих містах, де я була недавно.
І собаки в Чернігові дуже мирні. Тихо і терпляче чекають відкриття точки громадського харчування.
Кілька слів про Hostel Leo: привітний господар, невелике кафе на першому поверсі, де можна повноцінно поїсти, випити чаю, кави. Номери розташовуються на другому поверсі – треба піднятися по сходах (людям з обмеженими можливостями це зробити складно). На момент мого заселення (близько 14 години) в номері були вільні всі шість місць, лише до півночі з’явилася ще одна мешканка. У номері є туалет і душ, чисто, охайно. З мінусів відзначу те, що вікна номера виходили на вулицю, а поруч розташувалася автомийка. Шумно. Якщо ви захочете зупинитися в хостелі не на одну ніч – обговорюйте з господарями заселення в номер з вікнами на протилежний бік, у двір.
У комірці, що закривається на ключ, я залишила речі і пішла в місто. До речі, поруч з Leo Hostel, практично на перехресті з Музичною вулицею вглиб від дороги розташувався ще один хостел, дуже приємний на вигляд – дерев’яна хатинка..
Пару хвилин – і я вже біля стін Свято-Троїцького кафедрального собору (стиль –українське бароко), побудованого в 1695 році приблизно на гроші гетьмана Мазепи.
Спочатку я піднялася на дзвіницю, з якої відкривається розкішна панорама.
Черговий раз задаюся питанням – ну чому люди вважають своїм обов’язком зафіксувати скрізь і всюди «Тут був Вася»?
Такі об’єкти мого відвідування – Болдині гори, Іллінський монастир, Антонієві печери.
Через невелику і дуже симпатичну Іллінську церкву XII століття можна спуститися в Антонієві печери, де знаходяться три підземні церкви: святого Антонія, Святого Феодосія та Миколи Святоші, а також келії ченців, некрополь і кісниці. З чотирьох ярусів печер в даний час досліджені лише два, але археологічні розкопки і дослідження тривають. Перший храм в печерах і монастир був заснований в 1069 році Антонієм Печерським, який із-за князівських междуусобиц покинув Києво-Печерську Лавру. Антоній викопав у Болдиній горі печеру і прожив у ній три роки, поки київський люд не вмовив його повернутися у Печерський монастир. Але заснований в Чернігові Іллінський монастир розвивався протягом наступних семисот років, збільшувалася кількість ченців і печери розросталися вглиб і вшир.
Над монастирем на горі знаходяться старовинні кургани, а також могила з монументом відомого письменника Коцюбинського М..
Дуже цікавий ландшафт з перепадами висот, багато дерев, у тому числі вікових дубів, найсвіжіший повітря, спів птахів і мекання кози десь далеко. Шкода, що у мене не було часу просто посидіти на лавочці в парку, вдихаючи аромат погожого дня і квітучих вздовж дороги каштанів…
Рухаюсь далі, до Меморіалу Слави. Меморіал включає в себе: могилу невідомому солдату, обеліск з Вічним вогнем, пам’ятник і п’ять стел, на кожній з яких закріплений барельєф з відображеними сторінками героїчного (або просто історичного) минулого.
Але в даний час дві з п’яти стел пустують – вони постраждали на «війні з пам’ятниками». Один з демонтованих барельєфів був присвячений жовтневого перевороту 1917 року, а другий – подіям Громадянської війни. Особисто я – проти війни з пам’ятниками, це наша історія.
Можна зрозуміти, коли демонтуються пам’ятники-клони, наштамповані під копірку і розселені по всьому колишньому СРСР, не мають ніякої художньої цінності і історично не пов’язані ніяк з місцем їх же проживання. Але є Пам’ять поколінь, яку треба берегти і передавати онукам і правнукам. Може бути для того, щоб пишалися, а може бути – щоб задумалися.
Звідси відкривається приголомшлива панорама, в повітрі витає аромат квітучих дерев, попереду проблискує крізь листя купола Єлецького монастиря, Колегії, собору Бориса і Гліба та Спасско-Преображенського собору.
Єлецький Успенський монастир нині православний жіночий монастир, хоча історично був чоловічим.
На території панує спокій і благодать.
Одна з черниць тут же пасе монастирських корів.
Борисоглібський собор був побудований в 1123 році і був усипальницею князів роду Давидовичів. Зараз у ньому розташувався архітектурний музей.
Красива будівля Чернігівського колегіуму було зруйновано під Другу світову війну і відбудовано заново в 50-ті роки.
Спасо-Преображенський собор — одна з найстаріших пам’яток давньоруського зодчества, нині це діючий храм-музей.
Катерининська церква – яскравий зразок козацького бароко. Височить на пагорбі, як красива біла птиця.
П’ятницька церква XII століття повстала з руїн, йдуть реставраційні роботи.
І наостанок – прогулянка по Чернігівських вулицях.
На наступний день у мене заплановано відвідування кількох музеїв та від’їзд до Києва. До речі, в Київ відправляються автобуси з автостанції, маршрутки від Центрального ринку та від готелю Україна. Маршруткою добиратися зручніше всього, можна без зупинок у дорозі доїхати до станції метро Лісова в Києві.
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
