Не так давно багато книги, журнали і газети виходили без букви «е». Так і зараз виходять. Дорослі якось можуть обійтися без цієї літери, маючи великий досвід читання. Але от дітям без «е» нікуди, так і підліткам нелегко.
Великі російські лінгвісти та укладачі словників російської мови ніколи не відмовлялися від літери «е» і, не викидали її з російської графічної системи.
Треба думати, що ті, хто придумав і затвердив букву «е» були не дурніші за нас.
Вдень винаходу літери «Е» вважається 29 листопада 1783 року. «Е» наймолодша буква російського алфавіту.
Своїй появі вона зобов’язана одному з перших засідань нещодавно створеної Російської академії, яке відбулося 29 листопада 1783 року в будинку директора Петербурзької академії наук, княгині Катерини Романівни Дашкової. На зборах були присутні такі видатні діячі, як втім, і подальшого часу, як Р. Державін, Д. І. Фонвізін, Я. Б. Княжнін, І. в. Лепьохін, митрополит Гавриїл та інші.
Вони обговорювали створення повного тлумачного слов’яно-російського словника, згодом відомого, як 6-томний «Словник Академії Російської». Збори вже підходило до кінця, коли господиня будинку княгиня Е. Р. Дашкова запитала у світил культури, чи зможе хто-небудь з них написати слово «ялинка».
Присутні подумали, що княгиня жартує, але Катерина Романівна написала вимовлене нею слово «іолка» і запитала: «чи Правомірно зображати один звук двома літерами?»
Академіки прийшли в замішання і погодилися, що підходящої букви для передачі звукового сполучення, відкриває це слово немає. На що княгиня зауважила, що «догани оце вже введені звичаєм, якому, коли він не суперечить здоровому глузду, всіляко наслідувати належить», і запропонувала використовувати нову букву «е» «для вираження слів і доган, з сього згоди починаються, як матіорый, іолка, іож». Присутні визнали правоту княгині Дашкової, а доцільність введення нової літери було запропоновано оцінити члену Академії наук митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзькому Гавриїлу.
18 листопада 1784 року буква «е» отримала офіційне визнання.
Але і після цього буква «Е» протягом 12 років лише іноді з’являлася в рукописному вигляді, нею, наприклад, користувався при написанні листів Р. Державін.
У вірші її першим використав Н. М Карамзін, замінивши букви «е» неудобоваримое поєднання у слові «сліозы».
Дебют тиражування літери «е» друкарським верстатом відбувся в Московській університетській друкарні у X. Рідігера і Х. А. Клаудія в 1795 році при виданні книги поета, байкаря, обер-прокурора Сенату, а потім міністра юстиції Івана Івановича Дмитрієва «І мої безделки».
Першим словом, надрукованим з буквою «е», було слово «всі». За ним пішли слова: вогник, пеньок, василечик.
У цій же друкарні в 1796 році Н. М. Карамзін у своїй першій книзі «Аонид» друкує з буквою «е»: зорею, орел, метелик, сльози і перший дієслово з «е» «потік».
Перша помилка в слові з буквою «е» сталася в 1797 році, коли через недогляд коректора вийшов тираж зі словом «гарненым» замість «гранованим».
Першу прізвище з буквою «е» – Потьомкін написав у 1798 Р. Р. Державін.
Такими були перші кроки літери «е», перш ніж вона впевнено покрокувала по сторінках книг, журналів і газет.
Було, правда, невелика перешкода для поширення букви «е» в XVIII-XIX століттях. Полягало воно в тому, що еліта в ті часи належала до «екающему» вимові, як до прояву міщанства, промови «підлою черні». В той час, як «церковний» «екающий» догану вважався благородним і більш культурним.
Формально ж, буква «е», «ї» увійшли в алфавіт і отримали порядкові номери тільки після революції, тобто за радянської влади. У відомому Декреті за підписом радянського Народного комісара по освіті А. В. Луначарського «Про введення нової орфографії» 1918 року, старовинні «фіта», «іжиця» і багатьма нелюба «ять» скасовувалися, а вживання букви «е» пропонувалося визнати бажаним». Дослівно – «Визнати бажаним, але необов’язковим вживання букви «е».
Офіційний статус буква «е» отримала в роки Великої Вітчизняної війни. Спочатку 24 грудня 1942 року вийшов наказ народного комісара освіти РРФСР Володимира Петровича Потьомкіна «Про введення обов’язкового вживання букви «Е» в шкільній практиці», а потім з’явився і довідник-словник вживань і з цього часу. Буква «Е» стала вважатися офіційно входить в російський алфавіт.
Але, на жаль, діє і в наш час звід «Правила російської орфографії та пунктуації» використання цієї літери не робить обов’язковим. Існує список ситуацій, в яких букву «е» друкувати слід обов’язково, наприклад, у книгах для дітей, в навчальних посібниках для студентів-іноземців. Обов’язково написання букви «е» в географічних назвах, в словах, які без «е» мають різне значення, а звучать однаково, так – осел – осел, все – все і так далі.
І в повоєнний час художня та наукова література виходила майже завжди з використанням букви «е», але в 1956 році Хрущов вирішив зайнятися культурою, і однією з його ініціатив була рекомендація спростити правила орфографії, і букву «е» зробити необов’язковою.
У наступні роки вживання букви «е» стало яблуком розбрату між ідеологами спрощення та патріотичної частиною російської інтелігенції відстоює обов’язковість її вживання. Більшість вчених і діячів культури так само наполягають на обов’язковому вживанні літери «е». Її ігнорування часто призводить до сумних курйозів.
Наприклад, російський дворянин в романі Л. Н. Толстого «Війна і світ прізвища Левін перетворився в Левіна. І, до речі через нехтування буквою «е» всесвітньо відомі діячі культури, які насправді були Реріхами, тепер відомі, як Реріхи.
Лист Міністерства освіти і науки РФ від 03.05.2007 року № АФ-159/03 «ПРО рішення Міжвідомчої комісії з російської мови» в чомусь повторює наказ народного комісара освіти РРФСР Володимира Петровича Потьомкіна, вказуючи на обов’язковість застосування літери «е» у випадках, коли можливо неправильне прочитання слова, наприклад, в іменах власних, оскільки ігнорування букви «е» в цьому випадку є порушенням ФЗ «ПРО державну мову Російської Федерації».
Але знову-таки, згідно чинних правил російської орфографії та пунктуації, у звичайних друкованих текстах літера е вживається за бажанням автора або редактора. Тобто будь-яка книга, журнал, газета можуть бути надруковані як з буквою «е», так і без неї.
Але ось, наприклад, така серйозна, не вникающая в суперечки різних лінгвістичних течій організація, як Ощадбанк Росії, визнає букву «е» обов’язковою. В її системі обслуговування присутні всі 33 літери російського алфавіту і кожної присвоєно порядковий номер. Інакше було б неможливо ідентифікувати, наприклад, громадян Альонова, Ерохова, Шредера та інших.
У 2005 році в Ульяновську букві «е» був встановлений пам’ятник. Автор художник Олександр Зінін. Присвячений пам’ятник не тільки букві «Е», але і письменнику Н. М. Карамзіним, який першим офіційно став використовувати її в російській мові.
Напевно, всі, хто по-справжньому люблять наш «великий і могутній» російську мову і російську літературу щиро вдячні великої російської жінці княгині Катерини Дашкової, за дароване всім нам букву «Е».
І залишається сподіватися, що любов до культури, об’єднавшись зі здоровим глуздом, відстоять букву «Е» і вона назавжди залишиться в нашій мові.
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
