Великий російський співак Федір Іванович Шаляпін

15


«До цього часу, завдяки успіху в різних країнах Європи, а головним чином, в Америці, мої матеріальні справи були у відмінному стані. Виїхавши кілька років тому з Росії убогим, я тепер можу влаштувати собі хороший будинок, обставлений за моїм власним смаком». (Федір Іванович Шаляпін)

Як сумно, що багато геніальні люди покинули нашу країну і стали надбанням чужини. І як хотілося б, щоб ми самі і наша держава навчилося цінувати таланти і створювати сприятливі умови для їх творчості в Росії.

Федір Іванович Шаляпін народився 13 лютого 1873 року в Казані в сім’ї бідного вятського селянина Івана Яковича Шаляпіна та його дружини Євдокії Михайлівни в дівоцтві Прозоровой. Батько і мати були обидва родом із В’ятської губернії, тільки з різних сіл.

Батько Шаляпіна служив архіваріусом у повітовій земській управі, а мати була поденщицей і бралася за будь-яку важку роботу. Але, тим не менш, сім’я Шаляпиных жила дуже бідно. Батьки навіть не здогадувалися про те, щоб дати синові хорошу освіту. Навчався Федір у місцевому 6-му міському четырехклассном училище, яке закінчив з похвальною грамотою. Саме в училищі Шаляпін зустрів вчителя Н. Ст. Башмакова, який сам любив співати і заохочував учня до співу.

Хлопчика віддали вчитися ремеслу у шевця, а потім у токаря, спробував він так само ремесло столяра, палітурника, переписувача.

Гарний голос Шаляпіна проявився ще в дитинстві, і він підспівував матері. А з дев’яти років співав у церковних хорах, мріяв навчитися грати на скрипці, батько навіть купив йому на товкучці скрипку за два рубля і Федір самостійно навчався тягнути смичок, намагаючись освоїти ази музичної грамоти.

Шаляпін багато читав, хоча вільного часу у нього майже не залишалося.

У дванадцять років у якості статиста Федір брав участь у виставах гастролировавшей в Казані трупи.

Одного разу сусід Шаляпіна регент Щербицький у Суконній слободі, де тоді жила сім’я, почув, як співає Федір і привів його в церкву Варвари-великомучениці, де вони вдвох басом і дискантом заспівали всеношну, потім обідню. Після цього випадку Шаляпін став співати в церковному хорі постійно. Співом він підробляв не тільки на молебнях, але і на весіллях, похоронах.

У 1883 році Ф. В. Шаляпін вперше потрапив у театр.
Він сидів на гальорці і, затамувавши подих, спостерігав за тим, що відбувається на сцені. Давали «Російське весілля» П. П. Сухонина.

І ось що сам пізніше писав про це Шаляпін у своїх спогадах: «І ось, я на гальорці театру: завіса Раптом здригнувся, встав, і я відразу обімлів зачарований. Переді мною ожила якась смутно знайома мені казка. По кімнаті, чудово прикрашеної, ходили чудово одягнені люди, розмовляли один з одним як-то особливо красиво. Я не розумів, що вони говорять. Я до глибини душі був вражений видовищем і, не кліпаючи, ні про що не думаючи, дивився на ці дива».

Після цього першого відвідування театру Федір прагнув потрапити майже на кожен спектакль. Тим більше, що в 80-е роки XIX століття на сцені казанського театру грали чудові актори – Свободіна-Баришева, Писарєв, Андрєєв-Бурлак, Іванов-Казельский та інші.

В 1886 році в Казані оперна трупа з’явилася Медведєва. Особливо сильно вразила Шаляпіна опера М. І. Глінки «Іван Сусанін».

Напевно, саме після прослуховування цієї опери Шаляпін вирішив стати артистом.

Але поки Шаляпіну довелося доглядати за хворою матір’ю і працювати писарем у повітовій земській управі, потім у лихваря і в судовій палаті. Але жодна з цих робіт не припали юнакові по душі.

Він співав в архієрейському хорі в Спаському монастирі, але коли голос почав ламатися, Шаляпін влаштувався писарем в консисторії.

Цікавий історичний факт – Шаляпін прийшов по оголошенню пробуватися в хор Казанського оперного театру. Серед тих, хто прийшов на пробу був і майбутній письменник А. М. Гіркий – 20-річний Олексій Пєшков. Так от він був зарахований в хор в якості 2-го тенора, а Шаляпіна комісія забракувала «через відсутність голосу»…

Але все-таки дебют співака Шаляпіна відбувся на казанської сцені, в 1889 році він вперше заспівав сольну партію в аматорській постановці «Пікової дами». Потім з акторськими трупами кочував по містах Поволжя, Кавказу, Середньої Азії, доводилося працювати і вантажником, і крючником на пристані. Часто грошей не було навіть на хліб, а ночувати доводилося на лавках.

З Максимом Горьким Шаляпін знову зустрінеться в 1900 році в Нижньому Новгороді, і вони стануть друзями.

1890 році Федір вступив в уфимську оперну трупу Семенова-Самаринского. Голос до цього часу у Шаляпіна відновився, і він міг співати дискантом і баритоном.

Вперше свою сольну партію Шаляпін заспівав в Уфі 18 грудня 1890 року. Допоміг випадок – напередодні вистави один з баритонів трупи раптово, відмовився від ролі Стольника в опері Монюшка «Галька» і антрепренер Семенов-Самарський запропонував заспівати цю партію Шаляпіну. Юнак швидко навчився партію і виступив. Йому навіть додали платня за старання. У цьому ж сезоні він заспівав Фернандо в «Трубадурі» і Невідомого в «Аскольдовій могилі».

Після закінчення сезону Шаляпін приєднався до малоросійської бродячої трупи Деркача, з якою об’їхав міста Уралу і Поволжя, трупа вирушила в Середню Азію, нарешті, він опинився в Баку, де в 1892 році вступив у французьку оперно-опереткову трупу Лассаля.

Однак незабаром трупа розпалася і, опинившись без засобів до існування, Шаляпін дістався до Тифлісу, де влаштувався писарем в управління Закавказької залізниці.

Шаляпіна помітив знаменитий Тифліський вчитель співу професор Дмитро Усатов, який сам колись був відомим оперним співаком. Розпізнавши в молодому Шаляпіна великий талант, Усатов взявся безкоштовно займатися з ним, домігся для нього невеликий стипендії і годував його безкоштовними обідами.

Шаляпін згодом називав Усатова своїм єдиним педагогом і все життя зберігав про нього світлі спогади.

Через кілька місяців занять з Усатовым Шаляпін став публічно виступати на концертах, організованих Тифлисским Музичним гуртком. Пізніше він отримав запрошення в Тифліський оперний театр. І в 1893 році Шаляпін вперше потрапив на професійну сцену.

У Тіфліського театру був дуже великий репертуар, і Шаляпіну за один сезон довелося вивчити дванадцять партій з різних опер. Молодий співак впорався з цим і був високо оцінений публікою.

Кажуть, що особливо гарний Шаляпін був у ролі Мельника з «Русалки» і Тоніо з «Паяців».

Однак у 1894 році, назбиравши грошей, Шаляпін відправився в Москву. У Великий театр йому потрапити не вдалося, але його взяли в оперну трупу Петросьяна, яку набирали для петербурзького театру «Аркадія». Таким чином, Шаляпін потрапив в столицю.

Але, на жаль, через два місяці театр Петросьяна розорився, і Шаляпін вступив у товариство оперних співаків Панаевского театру. На початку 1895 року він був запрошений на прослуховування в Маріїнський театр і з ним було укладено контракт на три роки. Так Шаляпін опинився на імператорській сцені.

Перший час він виступав на других ролях, але під кінець сезону, замінивши хворого баса, Шаляпін мав величезний успіх у ролі Мельника в «Русалці».

Влітку він отримав запрошення поїхати в Нижній Новгород для виступів під час Нижегородської ярмарку в приватній оперній трупі відомого Сави Мамонтова. Восени Шаляпін приймає пропозицію Мамонтова залишити Маринку і виступати тільки у нього.

Мамонтів сказав йому: «Феденька, ви можете робити в цьому театрі все, що хочете! Якщо вам потрібні костюми, скажіть, і будуть костюми. Якщо потрібно поставити нову оперу, поставимо оперу!»

Дебют Шаляпіна в Москві відбувся в кінці вересня 1896 році. Він виконав партію Сусаніна в опері Глінки. А через кілька днів в «Фаусті» партію Мефістофеля. Успіх був колосальний! Говорили тільки про Шаляпіна. А повне визнання генія Шаляпіна сталося, коли Мамонтів поставив «Псковитянку» Римського-Корсакова, в якій Шаляпін виступав у партії Івана Грозного.

Сезон 1897/98 років приніс Федору Шаляпіну нові удачі.

Це партії Досифая в «Хованщине» Мусоргського і Варязького гостя «Садко» Римського-Корсакова. У наступному сезоні послідували ролі Олоферна в «Юдіфі» і Сальєрі в «Моцарта і Сальєрі», Бориса Годунова в однойменній опері Мусоргського. Дирекція імператорських театрів, тепер не шкодувала ніяких грошей, аби знову дістати Шаляпіна на свою сцену. І восени 1899 року. Шаляпін підписав трирічний контракт з Великим театром.

У 1898 році Шаляпін одружився на артистці мамонтовського театру, італійської танцівниці Іоле Тарнаги. До цього часу у Шаляпіна з’явилася і європейська популярність.

В 1900 році його запросили в Міланський театр на партію Мефістофеля в однойменній опері Бойото. Міланська публіка зустріла його з захопленням і по завершенні вистави оваціями.

Після першого ж свого виступу на сцені Міланського театру Федір Шаляпін став світовою знаменитістю. За 10 виступів Федір Шаляпін отримав величезну по тим часам суму – 15 000 франків. Після цього зарубіжні гастролі стали щорічними і завжди проходили з тріумфом.

У 1907 році Дягілєв в перший раз організував в Парижі «Російські сезони за кордоном», на який парижани змогли познайомитися з російською музичною культурою. Французька преса висвітлювала «Російські сезони» захоплено, але особливо яскравим було визнано виступ Шаляпіна.

На наступний рік Дягілєв привіз у Париж оперний спектакль «Борис Годунов» з Шаляпіним в заголовній партії. Успіх був приголомшуючий.

У 1908 році Шаляпін виступив в Мілані в опері «Борис Годунов» італійською мовою.

Вперше в цьому році він виступив у Берліні, Нью-Йорку і Буенос-Айресі.

Маючи від природи дивовижний потужний голос з оксамитовим м’яким тембром, який звучав з нескінченною палітрою вокальних інтонацій, Шаляпін надавав величезне значення гриму, пластики, костюма.

Італійський диригент і композитор Д. Гавадзени: говорив: «Новаторство Шаляпіна в сфері драматичної правди оперного мистецтва справило сильний вплив на італійський театр… Драматичне мистецтво великого російського артиста залишило глибокий і неминущий слід не тільки в області виконання російських опер італійськими співаками, але і в цілому на всьому стилі їх вокально-сценічної інтерпретації, у тому числі творів Верді…»

Незважаючи на те, що Шаляпін заробляв співом величезні гроші, він часто давав благодійні концерти, збереглися афіші його благодійних виступів в Києві, Харкові, Петрограді.

З початком Першої світової війни Шаляпін припинив зарубіжні гастролі і не виїжджав з Росії до 1920 року. Він відкрив на свої кошти два лазарет для поранених солдатів, і не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував.

Після Жовтневої революції 1917 року, яку артист прийняв доброзичливо, Федір Іванович Шаляпін став членом дирекцій Великого і Маріїнського театрів, він займався творчою перебудовою імператорських театрів і керував у 1918 році художньою частиною Маріїнського театру. У цьому ж році в листопаді постановою Раднаркому він одним з перших діячів мистецтв був удостоєний звання народного артиста Республіки.

Але Шаляпіна не цікавила політика, і він хотів залишатися тільки співаком і актором. До того ж на Шаляпіна і його сім’ю почалися нападки, сумнівалися в його благонадійності, вимагали поставити талант на служіння соціалістичному суспільству. І Шаляпін прийняв рішення виїхати з Росії.

Але виїхати і тим більше з сім’єю було не так просто. Тому Шаляпін став переконувати влади, що його виступи за кордоном приносять не тільки дохід у скарбницю, але і покращують імідж молодої Республіки. Йому дозволили виїхати за кордон з сім’єю.
Правда, Шаляпін дуже турбувався про те, що його старша донька Ірина від першого шлюбу залишилася жити в Москві з чоловіком та матір’ю, Порожнистої Игнатьевной Торнагі-Шаляпін. Інших дітей від першого шлюбу – Лідію, Бориса, Федора, Тетяну йому вдалося забрати з собою, як і дітей від другого шлюбу – Марину, Марту, Дассю. З ними жили в Парижі і діти Марії Валентинівни – другої дружини Шаляпіна від першого шлюбу – Едуард і Стела.

Виїхавши у квітні 1922 року, Шаляпін оселився у Франції. У Парижі у нього була велика квартира, займала цілий поверх будинку. Проте більшу частину свого часу співак проводив на гастролях.

У 1927 році радянський уряд позбавив його звання народного артиста.

Шаляпін дуже пишався своїм сином Борисом, який став портретистом і пейзажистом. Про його талант добре відгукувався Н. Бенуа, і Федір Іванович охоче позував синові. Збереглися портрети і замальовки батька, зроблені Борисом.

Як добре жилося Шаляпіну закордоном, він часто думав про те, щоб повернутися на батьківщину. Та й влада СРСР прагнули повернути співака.

Максим Горький у 1928 році писав Федору Івановичу з Сорренто: «Кажуть – ти будеш співати в Римі? Приїду слухати. Дуже хочуть послухати тебе в Москві. Мені це говорили Сталін, Ворошилов та ін Навіть «скелю» в Криму і ще якісь скарби повернули б тобі».

У квітні 1929 року в Римі Шаляпін і Горький зустрілися.

Після вистави Гіркий багато розповідав Шаляпіну про Радянському Союзі і на закінчення сказав: «Їдь на батьківщину, подивися на будівництво нового життя, нових людей, їх інтерес до тебе величезний, побачивши, ти захочеш залишитися там, я впевнений». Але дружина Шаляпіна перервала вмовляння Горького, заявивши чоловікові – «В Радянський Союз ти поїдеш тільки через мій труп».

Це була остання зустріч Горького і Шаляпіна.

В СРСР тим часом почалися масові репресії, чутки про яких все частіше доходили до Заходу.

В еміграції Шаляпін дружив з Рахманиновым, Коровіним, Анни Павлової. Був знайомий з Чарлі Чапліном і Гербертом Уеллсом.

У 1932 році Шаляпін знявся у звуковому фільмі «Дон Кіхот» німецького режисера Георга Пабста. Фільм був популярний у багатьох країнах і став помітним явищем кіномистецтва.

Шаляпін продовжував давати щорічно величезну кількість концертів.

Але його здоров’я, починаючи з 1936 року, стало погіршуватися. Влітку 1937 року лікарі знайшли у нього хвороба серця та емфізему легенів. Шаляпін став стрімко здавати і буквально за кілька місяців перетворився на старого. На початку 1938 року йому поставили діагноз – лейкемія. І в квітні великого співака не стало. Він помер у Парижі, але так і не прийняв французького підданства, мріючи бути похованим на батьківщині.

Волю Шаляпіна змогли виконати тільки через 46 років після його смерті.

29 жовтня 1984 року його прах був перевезений до Москви і похований на Новодівичому кладовищі.

Особисто мені і, напевно, багатьом хотілося б, щоб голос Шаляпіна частіше звучав на радіо, телебаченні. Не можна розкидатися такими геніальними голосами, дозволяти їм тонути в забутті.

Адже саме такі самородки землі руської, як Шаляпін можуть зробити краще і чистіше не тільки голоси сучасних співаків, але і всю нашу життя.