Весна. Кліщі…

12


«Ну треба ж! Вибралися на природу, на шашлики в цьому році. Ще й трави толком немає, дерева і кущі голі… Трохи посиділи, випили-закусили, поспілкувалися. Повернулися додому — і на тобі, кліщ! Звідки?!» Знайомо, чи не правда? Чи То завдяки невідомих природних катаклізмів, то у зв’язку з відлигою, але в цьому році перші кліщі в наших широтах були помічені взагалі в кінці лютого, що не забули відзначити здивовані «собачники» і власники котів з вільним вигулом, виявивши даних кровососів на своїх вихованців.

Після періоду зимової сплячки кліщі здатні проявляти активність вже при підвищенні температури повітря до 3-5 С, в цей час вони особливо голодні й агресивні. Всупереч поширеній помилці, вони не здатні «стрибати» на потенційну жертву: кліщ займає вичікувальну позицію на кінчику гілки або травинці, де й сидить, витягнувши вперед передні кінцівки. Очей у кліщів немає, зате чудово розвинений нюх і майбутню жертву вони знаходять по запаху. Як тільки в межах досяжності кліща виявляється можливий господар, кліщ тут же чіпляється за його шерсть або одяг і починає шукати місце, де можна присмоктатися. Вибирають кліщі для цього ділянки тіла з більш тонкою шкірою, у людей ними часто стають область обличчя, голови та шиї, однак люблять кліщі також пахвові западини, ліктьові згини, місця під колінами і пахову область. При цьому кліщ здатний легко піднятися, приміром, із взуття людини вгору по його одязі, що і породило міф про їхні «стрибучості». У слині кліщів містяться особливі речовини, які не тільки знеболюють місце укусу, але і перешкоджають згортанню крові, тому відразу виявити кліща, що присмоктався складно.

Кліщі не є комахами – це особливий підклас класу Павукоподібних сімейства Членистоногих. Близькі родичі кліщів – скорпіони, павуки і косарики. Кліщі поширені по всьому світу (їх нараховується більше 50 000 видів) і далеко не всі вони кровососи, багато видів кліщів паразитують виключно на рослинах (як і самці кровосисних видів). Найбільшу популярність (і поширеність в умовах, зокрема, Європи) отримали так звані іксодові (тверді) кліщі. Свою назву вони отримали завдяки твердому хитиновому «панцира», такого кліща важко розчавити. Називають іксодових кліщів ще й лісовими, оскільки вони воліють сирі затінені місця, де більшу частину життя проводять у лісовій підстилці. У своєму розвитку кліщ проходить кілька стадій: яйця, личинки, німфи, імаго (доросла комаха). Обов’язкова умова для переходу з однієї стадії в іншу (наприклад, від личинки до німфі) – кліщ має насмоктавшись крові. У природі кліщі здатні жити досить довго, відзначені випадки життя кліщів без їжі до 8-10 років, а при наявності відповідних умов — 12 і більше років. Кровососами у кліщів є самки, щоб насититися повністю, їй потрібно до тижня. За цей час вага самки кліща здатний збільшитися в 100 разів! Після цього самка здатна до запліднення і відкладання яєць. Зимують тільки самки кліщів, самці після спарювання гинуть.

У домашніх тварин (собак і кішок) кліщі можуть викликати небезпечне захворювання, пироплазмоз, збудника якого вони передають разом зі своєю слиною. У людей кліщі можуть бути переносниками кліщового енцефаліту, туляремії, кліщового сипного тифу, геморагічної і Ку-лихоманки, а також хвороби Лайма (бореліоз). Збудники цих захворювань зберігаються в слині кліщів роками, також кліщі можуть передавати їх своїм нащадкам. Зовні заражений кліщ нічим не відрізняється, визначити це без мікроскопічних досліджень неможливо. До того ж не існує, приміром, особливого «енцефалітного» кліща – переносником захворювання можуть бути різні види кліщів. І якщо, на щастя, кліщовий енцефаліт не настільки часто зустрічається в умовах середньої смуги (на відміну від Сибіру і Далекого Сходу), то останнім часом спостерігається дедалі більше випадків захворювання на бореліоз.

Бореліоз (або хвороба Лайма) вперше був описаний в 1975 році в США. У містечку Лайм, штат Коннектикут, були зареєстровані випадки цього захворювання, як наслідок укусів кліщів. В даний час це найбільш поширена хвороба, яка переноситься кліщами в Північній півкулі. Збудник захворювання – спірохети з роду Borrelia. Однак «нової» назвати цю хворобу ніяк не можна: її збудник витягнутий з останків людини, загиблого в Альпах більше 5 000 років тому.

Інкубаційний період бореліозу – 1-2 тижні. Первинних ознак бореліозу досить багато, деякі з них мають неспецифічний характер: підвищення температури, гарячковий стан, болі в м’язах і суглобах, скутість м’язів шиї, можливий коньюктівіт. Характерна ознака бореліозу – навколо місця укусу виникає кільцеподібне почервоніння шкіри з припухлістю, місцевим підвищенням температури і сверблячкою (еритема), яка в подальшому може переміщатися (мігрувати) на значну відстань від місця укусу.

Це перша стадія хвороби, вона триває до місяця. Надалі боррелії з током крові розносяться по всьому організму людини, вражаючи різні органи і системи, в першу чергу нервову та серцево-судинну. Це друга стадія захворювання, для неї характерні ураження лицевого та інших периферичних нервів, головні болі, запаморочення, порушення слуху, сну, пам’яті. Можливі також світлобоязнь, сльозотеча, явища менінгоенцефаліту. З боку серця з’являються аритмії, тахікардія, задишка, міо — або перикардит. Триває друга стадія хвороби Лайма до 2-х років і, при відсутності належного лікування, поступово переходить у третю, хронічну стадію, яка виражається у необоротному ураженні суглобів (Лайм-артрити), шкіри (атрофічні дерматити) і центральної нервової системи.

Як видно з вищевикладеного, укуси кліщів далеко не нешкідливі, їх слід по можливості уникати. Для цього перед поїздкою «на природу» бажано користуватися спеціальними реппелентами (відлякують кліщів засобами), вибирати одяг із щільно прилягаючими манжетами, частіше оглядати один одного і не залазити без крайньої необхідності у важкодоступні зарості. Тварин потрібно періодично обробляти краплями або аерозолями від кліщів, використовувати спеціальні нашийники.

Хороших всім пікніків без «приємних» несподіванок!