Винні історії

10


Вино… Можна ставитися до нього як завгодно, але навряд чи людство коли-небудь відмовиться від цього древнього звеселяючого напою в тих чи інших його різновидах…

Дружина виноградаря

Існує цікава легенда про те, як люди вперше навчилися робити вино. Нібито один чоловік примітив в лісі дикий виноград і вирішив посадити його у себе в саду. Господарю припали до смаку і налиті сонцем ягоди, і їх сік. Одного разу вийшло занадто багато соку. Запас не витратили, і через якийсь час він заграє. Щоб добро не пропадало, виноградар випив напій, але після цього відчув себе погано. Може, згодиться труїти щурів, подумав він. І зробив на бутлі напис – «отрута».

До того часу одна з його дружин впала в немилість і вирішила покінчити з собою. А тут отрута готовий… Надпила і стала чекати швидкої кончини. Але, на подив жінки, замість очікуваних передсмертних мук прийшло приємне туманне блаженство. З того дня вона і почала присьорбувати напій з бутля для підняття настрою. На щоках заграв рум’янець, з’явилася загадкова посмішка… Жінці знову вдалося спокусити свого чоловіка. А потім він якось зауважив, що бутель спорожніла. Дружині, звичайно, довелося в усьому зізнатися. Виноградар приготував заграв сік і зняв з нього пробу. З того часу й пішло…

Батьківщина шампанського і портвейну

Яких тільки витончених вин не навчилися виробляти фахівці! Так, французька провінція Шампань стала найбільшим у всьому світі районом виноробства. Саме там народилися знамениті шампанські вина.

Португалія розташована в західній частині Піренейського півострова. В античні часи ця територія прозывалась Лузитанией. З II століття на відвойованих у маврів землі навколо міста Портус-Галі виникло князівство Португал, а століття і королівство з таким найменуванням. Це місто і порт при впадінні річки Дору (у перекладі з латині — «тепла, незамерзаюча гавань») в Атлантичний океан тривалий час був столицею держави, поки не поступився це верховенство більш південному Лісабону. Між Лісабоном і Портус-Галі здавна існувало певне суперництво. Португальська приказка з цього приводу говорить: «Поки в Лісабоні розважаються, в Коїмбре навчаються, а у Бразі моляться, а в Порту працюють».

Портус-Галі здавна славився своїми виноробами. У передмісті є великий пагорб, вірніше, гора, яку портуанцы називають «портвейной»… На її схилах обладнані місткі склади, так звані «лоджі» для зберігання широко відомого вина. Як бачимо, місто дав назву не тільки країні, а й напою.

Кажуть, що «сорт портвейн» відкрив три століття тому англійський купець, якого тут, у долині Дору, один священик пригостив кріпленим червоним вином. Воно припало до смаку англійцям і стало їх «національним» напоєм після заборони ввезення французьких бордоських вин.

Португальці збільшили експорт портвейну. Щоб вино не псувалося під час перевезення по морю, до нього додавали певну кількість спирту, постійно вдосконалюючи одержану суміш. А вже за виноградарями справа не стояло. Вони вирубували на схилах гір тераси і садили виноградні лози, порівнюючи цю нелегку роботу із зведенням єгипетських пірамід.

«Винні» назви

У світі існує чимало географічних назв, пов’язаних зі спиртними напоями. Скажімо, «Виноградне море» (або «Море виноградних лоз», як перекладається з іспанської назва «Саргасове море»). Історія виникнення назви така. Під час першого плавання Колумба в Атлантичному океані поглядам екіпажу постав морський простір, насичений оливково-зеленими водоростями та повітряними бульбашками, що нагадало морякам заграв сік винограду «сарг» в рідній Іспанії…

«Винні» назви зустрічаються і у слов’ян. У Закарпатській області України є місто Виноградів. Вінниця виникла в XIV столітті на місці винокурень, по-українськи «вінниця». Був і в Росії, на Ставропіллі, місто Винодельное. Там розташовувалися великі казенні винні склади, де з середини XIX століття проводився розлив вина. Правда, в радянський час влади «засоромилися» такої назви з «хмільним» ухилом. І, щоб не наводити зайвий раз на роздуми про «веселії Русі», районний центр був перейменований в Ипатово, за прізвищем місцевого «червоного партизана».

У середині 80-х років минулого століття набула широкий розмах антиалкогольна пропаганда. Цінні виноградники стали вирубувати під корінь. Але «бражное веселощі» все одно тривало, вже в нових умовах. Стало процвітати підпільне виноробства, в хід пішли сурогати начебто одеколону, почалися масові отруєння «паленим» алкоголем. Втім, і це пройшло.

Сьогодні і в Росії зустрічається чимало поціновувачів хороших вин. Вживати спиртне нікому не забороняється, головне – знати в цьому міру. Ну яке застілля без цієї давньої традиції – підняти келих з хмільним напоєм за здоров’я всіх присутніх?