Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

16


Про коалу та кенгуру чули, напевно, усі. Хтось знає про утконосе і ехидне, комусь більше до вподоби австралійські папуги. А між тим на цьому континенті мешкає і ще один дуже цікавий звір, якого австралійці часто містять в якості домашнього вихованця, і ім’я йому – вомбат.

Вомбати (Vombatidae) – дивовижні творіння природи і до того ж дуже давні – вони з’явилися близько 18 мільйонів років тому, в міоцені. Серед вимерлих предків були воістину величезні екземпляри, так, вага гігантського вомбата (Phascolonus gigas), який жив у плейстоцені, досягав 200 кілограмів. Інший найближчий родич вомбата — діпротодон (Diprotodontidae), сумчаста тварина розміром з носорога, зник з лиця Землі близько 40 000 років тому і встиг застати поява в Австралії перших людей.

Вомбати поширені в південній і східній частинах Австралії, їх можна зустріти наприклад, в штатах Квінсленд, Вікторія, Новий Південний Уельс, на острові Тасманія. Основна вимога у вомбатів при виборі місця проживання – пухкий грунт, що підходить для риття нір. А буде ділянка розташована у степу або в лісосмузі, для вомбата значення не має.

Дожили до наших днів вомбати поділяються на два роди:

— довгошерсті (Lasiorhinus);
— короткошерсті (Vombatus).
Рід короткошерстих вомбатів включає лише один вид, який так і називається, короткошерстий вомбат (Vombatus ursinus), серед довгошерстих є два види – квінслендський (Lasiorhunus krefftii) і довгошерстий (Lasiorhunus latifrons). П’ять відомих родів вомбатів, на жаль, вже вимерли.

Схожі чимось на маленьких ведмедів, вомбати в той же час є найбільшими сумчастими тваринами і ссавцями, провідними в основному норный спосіб життя. Ці тварини риють під землею кілька житлових печер, сполучених між собою тунельними ходами довжиною близько 20 метрів і йдуть на глибину до 3,5 метрів. Підлога в своїх підземних спальнях вомбат вистилає м’якою підстилкою з сухої трави та листя. Площа земельної ділянки, займаного вомбатом, може варіювати від 5 до 25 Га, він ретельно позначається екскрементами тварини. До речі, тільки у вомбатів екскременти, завдяки особливій будові ануса, мають форму правильних кубиків.

Вомбати ведуть переважно нічний спосіб життя, коли вони виходять на поверхню в пошуках їжі. Вдень вомбати покидають нору досить рідко, воліючи відсипатися в безпеці. Вони переконані вегетаріанці і харчуються молодою травою, рослинними пагонами, різними корінцями, мохом, ягодами і грибами. У вомбатів вкрай уповільнений обмін речовин – на перетравлення їжі їм потрібно до двох тижнів. Також вомбат другий після верблюда рекордсмен, здатний обходитися дуже малою кількістю води – всього 22 мл на кілограм ваги в добу, і це включаючи вологу, яка міститься в їжі.

Найближчі з нині живих родичів вомбатів – це коали, з ними у вомбатів багато спільного в будові черепа і зубів. Цікаво, що у вомбатів по парі різців зверху і знизу, і ці зуби ростуть у них все життя — в цьому вони схожі на гризунів. А загальна кількість зубів у вомбата всього 12, менше, ніж у всіх представників сумчастих. Верхня губа вомбатів розділена по центру на дві половинки: це дає тварині можливість підгризати рослинну їжу біля самої землі.

За сотні тисяч років розвитку вомбат грунтовно підготувався до риття нір: навіть сумка у нього, на відміну від інших сумчастих тварин, відкривається не в бік голови, а тому, щоб земля випадково не потрапила! У вомбатів щільно збите тіло довжиною 70-120 см, вага тварини в межах 20-45 кг

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

Укорочені потужні лапи мають по п’ять пальців, з яких чотири оснащені великими кігтями, чудово підходять для риття. Хвіст у вомбатів сильно укорочений.

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

У задній частині тулуба вомбата розташований особливий твердий щиток, тому в разі небезпеки вомбат може просто-напросто закупорити нору власним тілом, залишивши на поверхні лише «броньований» зад. Цей же щиток вомбати можуть використовувати і в якості зброї нападу на непрошених гостей, щоб розчавити їх об стінки свого підземного житла. Небезпеку становлять і довгі гострі кігті тварини. Вомбат здатний також будується і наносити досить сильні удари масивною головою.

Справедливості заради варто помітити, що вомбати таким чином лише захищають свою територію, першими без причини вони не нападають, а для залякування супротивника мотають головою і видають звуки, схожі на мукання. Однак у випадку вторгнення на ділянку вомбата іншого самця, якщо останній не забереться подобру-здорові, справа може дійти до бійки і нанесення серйозних травм. У той же час підземні галереї вомбата можуть перетинатися з тунелями інших особин і вони навіть іноді користуються одними спальнями, але в різний час – тут, мабуть, все залежить від здатності конкретних тварин до співіснування на одній території.

Якщо ж вомбат потрапляє в безвихідну ситуацію (відсутність поблизу нори-притулку, що перевершує чисельність супротивника), це повільна на вигляд тварина здатна тікати зі швидкістю до 40 км на годину!

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

У разі реальної небезпеки вомбат може залізти на дерево і навіть плавати – чого не зробиш для порятунку власного життя…

Природних ворогів у вомбатів мало. З них варто згадати завезеного людиною дінго, небезпечним для вомбата може бути і тасманійський диявол. Але головний ворог вомбатів, на жаль, людина. На них нещадно полювали під приводом, що своїми норами вони псують пасовища. Вбивали вомбатів не тільки з-за хутра, який хоч і не дуже гарний, але дуже міцний, і широко застосовувався для виготовлення килимів і оббивки дверей – м’ясо довгошерстих видів цих тварин цілком їстівне, хоч і має своєрідний присмак. Зараз, на жаль, через діяльність людей скорочується кількість земель, де можуть мешкати вомбати. Також багато вомбати гинуть під колесами машин. Популяція самого рідкісного, квінслендського вомбата, налічує лише близько ста осіб, і всі вони живуть на території одного заповідника площею 300 Га. До Червоної Книги занесено і один з підвидів короткошерстого вомбата.

Скорочення чисельності вомбатів безпосередньо залежить і від їх нечисленного відтворення в природі. Вомбати розмножуються лише при достатній кількості вологи, вагітність у них триває всього 20-22 дні. Дитинча народжується крихітним, подальший його розвиток відбувається вже в сумці матері.

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

Хоча у самок вомбата є два соска, дитинча народжується один. В материнській сумці дитинчата короткошерстих вомбатів проводять до 6 місяців, а у довгошерстих і того довше, до 10-11 місяців.

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

Після закінчення цього терміну малюк хоч і залишає сумку, але ще довго не виходить на поверхню – мати приносить йому їжу дрібно изгрызенном вигляді прямо в нору.

Повністю самостійним молодий вомбат стає, коли набере 2-3 кг ваги, розмножуватися, в свою чергу, він здатний після трирічного віку.

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

Як правило, самочки залишаються жити в «рідному домі», а самці шукають собі нове місце проживання.

При такому довгому періоді догляду за малюком самка вомбата може приносити потомство раз у два роки, а в неволі вомбати, на жаль, практично не розмножуються. Тривалість життя вомбата в дикій природі-до 15 років, в умовах зоопарків і розплідників вони можуть прожити 25 років і більше.

Тепер, коли ви познайомилися з образом життя вомбатів в природі і їх звичками, стає зрозумілим, що утримувати це тварина в якості домашнього – завдання не з легких. Не зайвим буде також знати, що офіційно вивезення вомбатів з Австралії заборонений, дозвіл на їх придбання можуть отримати тільки великі зоопарки. Так що купити тварину можна лише на «чорному ринку», якщо воно нелегально вивезено з країни, а це, м’яко кажучи, незаконно.

Любителі «екзотики» намагаються поселити вомбата навіть у міській квартирі, що по суті, є знущанням над твариною, у якого інстинкт риття запрограмований генетично. В результаті страждає м’які меблі та килимові покриття, вомбати намагаються зробити «підкоп» під стінами… Погано всім, і вомбату, і господарям.

Містити вомбата в заміському будинку при наявності власної ділянки в принципі можливо, але і в цьому випадку потрібно обов’язково пам’ятати наступне:

— вомбат обов’язково постарається прорити хід під парканом і може вибратися «на волю» в самий несподіваний момент;
— місце для риття вомбати вибирають, виходячи з тільки їм відомих міркувань, при цьому вони нещадно знищують рослинність на ділянці, так що про доглянутому газоні і квітнику або про врожай на городі в принципі можна забути;
— вомбати не те щоб тупі або дурні – вони неабиякі тугодуми; приручаються вони досить відносно, так що не чекайте, що тварина буде відгукуватися на кличку або демонструвати вам свою вдячність у відповідь на ласку, подібно кішці;
— навіть якщо вомбат давно у вас живе і звик до вас, раптово чогось злякавшись у вас на руках, він може сильно поранити своїми кігтями;
— вомбати дуже бояться холоду і при зниженні температури швидко занедужують, так що в холодну пору року звірятко буде мати потребу в теплому притулок, де зможе перезимувати.

Вомбат: «травоїдний ведмедик» або «підземна коала»?

Раціон вомбата при утриманні в неволі мало чим відрізняється від природного, хіба що можна спробувати його урізноманітнити за рахунок різних фруктів і овочів, якщо такі припадуть тварині за смаком.

Якщо взяти до уваги всі «за» і «проти», стає зрозумілим, що вомбат в якості домашньої тварини – варіант, скажемо прямо, не з кращих.

Мабуть, краще обмежити свій вибір більш звичними для нас домашніми улюбленцями, і не шукати пригод на свою голову!