Як шахи зародилися

10


Сьогодні шахи – одна з найбільш популярних ігор в усьому світі. І одна з найдавніших… вона З’явилася не менше півтора тисяч років тому.

Народження чатуранги

Прототипом шахів вважається індійська гра під назвою чатуранга. «Народилася» вона не пізніше VI ст.
н. е. А легенда про появу її така.

Давним-давно індійським царством Кашмір правила якась Перишиари. Як і належить, цариця була красунею з ангельською фігурою. Підростали у неї два сини — Гав і Талхаид. Вони доводилися один одному єдиноутробними братами, тобто у них були різні батьки. Може, тому і закрадалася в їхні душі тривога.

Залишаючись наодинці зі своєю матір’ю, кожен з принців звертався до неї з розпитуваннями – кожного цікавило, хто з них успадкує царство. Але цариця не хотіла образити жодного з своїх синів і кожному з них обіцяла влада. Обидва віддавалися потай мріям про царській діадемі, скарби, армії і славі.

Коли спадкоємці подорослішали, вони стали ворогувати між собою, намагаючись заволодіти престолом Кашміру. Вся країна розділилася на два табори. Спочатку мудрі радники ще намагалися залагодити всі світом та розумом. Але хіба влада прояснює розум?!

Талхаид кинув Гаву виклик: якщо хочеш отримати трон, візьми його силою. Готувалася битва. Гав попередив своїх воїнів, щоб вони ні в якому разі не вбивали його брата. Але коли в кровопролитному бою армія Талхаида була розбита, сам Талхаид, страждаючи від спеки і спраги, помер.

Цариця Перишиари прийшла у відчай. Вона була впевнена, що Талхаида вбили воїни Ґава. Щоб показати цариці, як загинув її син, мудреці, за велінням Ґава, вигадали незвичайну гру. З чорного дерева вони зробили дошку, а з слонової кістки – дві іграшкові армії. В центрі війська перебував цар. Поруч з ним — мудрий наставник–полководець. З двох боків їх оточували бойові слони, вершники і бойові колісниці з вежами. Попереду розміщувалася піхота. При цьому умовою було не вбивати царя.

Якщо під час бою хтось погрожував царя, то попереджав його: «Шах, бережись!» І той переходив на інше поле. Але наступав важкий момент: більше відступати було нікуди. З усіх боків ватажка оточували вороги. І тоді настала розв’язка – цар помирав: «шах мат».

Так з’явилися шахи. Легенду про це розповів в епосі «Шах-наме» — «Книга царів» — видатний поет Фірдоусі.

Існує і інша версія. Ал-Біруні в книзі «Індія» стверджує, що шахи придумав якийсь брамін для раджі, у якого він за свій винахід попросив наступну нагороду: стільки пшеничних зерен, скільки виявиться на шаховій дошці, якщо на кожну клітину класти вдвічі більше зерна, ніж на попередню. З’ясувалося, що таку кількість зерен неможливо зібрати навіть в межах всієї планети…

Крокуючі по світу

Індійська чатуранга була швидко запозичена арабами, які дещо змінили її. У них вона отримала назву шатрандж. У персів шахи стали називатися «шатранг», у бурятів і монголів — «шатар» або «хиашатар». Сучасна назва «шахів» грі дали таджики. Це слово означало буквально «володар переможений».

Перша згадка про шахи відноситься приблизно до 550 р. В 600 р. ця гра була вперше описана в художньому творі — перської рукопису «Карнамук». У 819 р. при дворі халіфа аль-Мамуна в Хорасані відбувся перший шаховий турнір. У 847 р. вийшов перший у світі шаховий підручник під авторством Аль-Адлі.

У наступні століття шахи поширилися і на території Південно-Східної Азії. Там були свої різновиди: в Таїланді шахи називали макрук, в Японії – сьоги.

На Русь шахи прийшли, як вважається, близько 820 р. з Персії, то з Середньої Азії. Між тим, паралельно шахи поширювалися і на території Європи. Сьогодні в Росії поширений саме європейський варіант гри, який прийшов, як вважається, з Італії через Польщу в X—XI століттях.

І католицька, і православна церква намагалися ввести заборону на шахи, вважаючи їх азартною грою, служить «для залучення бісів». Але нічого в результаті не вийшло. Більше того – самі представники духовенства потай балувалися грою в шахи! Так, у 2010 р. на території Новгородського Кремля, на тому самому місці, де в XIV—XV ст. розміщувалася резиденція архієпископа, археологи знайшли середньовічну фігурку шахового короля…

В Європі шахи були виключені з числа заборонених ігор Регенсбургским собором у 1393 р. В Росії офіційно заборона на шахи так і не був знятий, але з XVII—XVIII ст. про нього просто забули. Починаючи з епохи правління царя Олексія Михайловича в шахи стали активно грати при дворі. Багато російські дипломати були сильними шахістами. Захоплювалися ними також Петро I і його однокровна сестра царівна Софія.

Гра, що продовжує життя

Кажуть, завдяки шахам вдалося уникнути багатьох кривавих чвар і сутичок. За шахову дошку сідали, коли хотіли пред’явити своє право на що-небудь, довести першість. Хочеш випробувати розум – розставляй фігури… Один робить спритний хід конем, інший веде на супротивника слонів… У кого розрахунок вірніше, того й перемога. Не вдалося виграти – завжди залишається надія на реванш…

Ще легенда. Якось один монгольський хан грав у шахи з браміном. Під час гри закінчився термін життя хана, і повинна була наступити смерть. Всевишній владика відправив до хана-шахістові свого гінця, щоб той відвів смертника з собою. Але гонець виявився теж небайдужий до шахів. Побачивши, як противники б’ються один з одним, він так захопився грою, що геть забув про даному йому дорученні. Так хан уникнув смерті.

За захоплюючою грою і недуга забувається. А при виграші і сили додаються… Шахи не тільки розум изощряют, але і століття додають, — говорить давнє повір’я. До речі, давно помічено, що шахові майстри та пристрасні любителі цієї гри живуть, як правило, довго, до глибокої старості…