Жарти великих

16


Ми звикли оцінювати великих письменників, учених, композиторів з точки зору їх творчості. Але ж вони були такими ж людьми, як і ми з вами, зі своїми слабкостями і пороками, і навіть схильними до гумору…

Диявольська музика Нікколо Паганіні

Кажуть, знаменитий скрипаль Ніколо Паганіні умів витягувати з скрипки звуки, схожі на голоси птахів, сміх жінки, плач немовляти, налаштовувати на нестерпний біль або народжувати іскристу радість… Від надлишку емоцій слухачки втрачали свідомість. Дехто після виступів стверджував, що чув співаючих ангелів, деяких відвідували бачення. Відомі навіть випадки самогубств після концертів Паганіні. Багато всерйоз вважали маестро чародієм, що продав душу дияволові. «Знавці» повідомляли, що під сюртуком музиканта приховані чорні крила, а в черевиках заховані роздвоєні копита.

«Я граю свої варіації «Танець відьом», — розповідав Паганіні з гіркою іронією, — і вони зробили належний ефект. Один пан запевняв присутніх у концерті, що він здивований моєю грою, так як в той час, коли я грав ці варіації, вона цілком ясно й виразно бачив чорта, що стоїть біля мене, який і керував моєю грою і смичком. Його разючу подібність зі мною і рисами мого обличчя говорить за те, що я двійник самого чорта. Він був одягнений у все червоне, голова прикрашена рогами, мав, як личить всякому риску, хвіст. Після такого докладного опису, звичайно, не можна було сумніватися в справедливості його слів…»
Пристрастю Паганіні були карти і жінки. Від азартних ігор його рятував жорсткий графік концертів. А ось від захоплення слабким підлогою він не позбувся до кінця життя. Дами відповідали йому взаємністю. І навіть після того як зовнішність Паганіні під впливом виснажливого способу життя та вродженої хвороби стала лякаюче-відразливою, він не перестав користуватися успіхом у представниць прекрасної статі. Худий, навіть кістлявий, кособокий, з блідим обличчям в обрамленні чорних кучерів, з довгими і дуже гнучкими пальцями, він дійсно здавався схоже на самому дияволу. Подейкували навіть, ніби в його інструменті укладені душі вбитих ним дружин і коханок, а струни виконані з їх кишок і жив… Тому і звучить скрипка так пронизливо.

«Шоуизмы»

Жарти великих

Ірландський драматург Джордж Бернард Шоу писав про себе: «Знаменитий Джі-Бі-Ес (так його за ініціалами називали друзі і колеги – Авт.) не більш реальний, ніж страус з пантоміми… істота унікальна, фантастичне, нетипове, неповторно, нестерпну, у великих дозах нестерпне, абсолютно ні на що не схоже, безнадійно неприродне…»

Шоу любив пожартувати, пізніше його жарти навіть отримають оригінальна назва – «шоуизмы». Одного разу до нього звернувся якийсь молодий чоловік: «Так це ви знаменитий гуморист? А правда, що ваш батько був кравцем?» — «Так, це так». «А чому ви не стали кравцем?» «Важко сказати, — відповів Шоу. — Призначення, а може просто каприз. Ось, наприклад, ваш батько, здається, був джентльменом?». «Звичайно!» – кивнув молодий чоловік». «Чому ж ви їм не стали?»

Шоу був високий і худий, а його сучасник, мислитель, письменник і журналіст Гілберт Кіт Честертон — непомірно огрядним. Одного разу вони випадково зустрілися у спільних знайомих і розговорилися. «Ваш вигляд такий, — зауважив Честертон, — що можна подумати, ніби в Англії голод». — «А подивишся на вас, містер Честертон, — і зрозумієш, хто тому причиною…»

У Шоу не було недоліку в прихильниць таланту. Як-то на званому обіді одна знатна дама звернулася до драматурга з досить дивною пропозицією: «Всі кажуть, що ви надзвичайно розумні, а я – визнана красуня. Може бути, нам варто завести дітей? Вони будуть красиві, як я, і розумні, як ви. Що скажете?» «А раптом вийде навпаки?» – посміхнувся Шоу.

Посмішка Ейнштейна

Жарти великих

Важко собі уявити більш серйозного вченого, що Альберт Ейнштейн. Навіть його прихильники і опоненти не розуміють його геніальну теорію відносності до кінця. Коли одна журналістка попросила великого фізика зрозуміліше пояснити різницю між часом і вічністю, той відповів: «Дитя моє, якби у мене був час пояснити цю різницю, то минула б вічність, перш ніж ви б це зрозуміли». Інший журналіст поцікавився, як можна коротко сформулювати суть теорії відносності. І отримав відповідь: «Якщо ви тримаєте на колінах чарівну дівчину цілу годину, вам здається, що пройшла всього хвилина. Якщо ж хвилину ви просидите на гарячій сковорідці, це здасться вам годиною».

У 1951 році в США в Прінстоні Ейнштейн в відзначав своє 72-річчя. Безцеремонна кореспондентка попросила маестро з такої урочистої нагоди зобразити посмішку. Взагалі-то вчений прихильно ставився до преси, особливо, якщо його интервьюировали миловидні журналістки. Незважаючи на нетактовно прохання, великий Альберт не образився і не зніяковів. Він несподівано по-хлоп’ячому показав мову… Клацнув фотозатвор. Знаменита фотографія обійшла світ і стала відома, мабуть, не менше, ніж посмішка леонардовской Мони Лізи.

Правда, сучасники вносять корективи. Мовляв, під кінець вечірки Ейнштейн погодився на знімок. Але трапилася заминка – у камери заїв затвор. Іменинник зрадів такому обігу і жартома показав фотографу мову. Вмить пролунав клацання, і камера зіпсувалася остаточно. Публікувати оригінальне фото рідня вченого не дозволила. Плівку викупили і надійно сховали. Альберту вона попалася на очі і налаштувала його на веселий лад. Він надрукував знімок у п’яти примірниках, відрізав особи стоять поруч гостей і розіслав свій оригінальний портрет колегам – найбільшим вченим того часу.