Про що співає шарманка…

17


«Шарманка грала не без приємності, але в середині її, здається, щось сталося, бо мазурка закінчувалася піснею: «Мальбрук в похід поїхав». (Микола Васильович Гоголь)

Всі, хто читав «Мертві душі», напевно, пам’ятають, що Ноздрев разом з мертвими душами намагався продати Чичикову і шарманку, запевняючи його, що вона зроблена з червоного дерева».

Але більшість з нас згадали про шарманці завдяки пісні Миколи Баскова. Він співає про неї так зворушливо, що серце ностальгічно сумує…

Колись шарманка була популярною і навіть звичної в наших містах, про це можна судити хоча б з частих згадок про неї у творах класиків. Але вже давно ніхто не ходить з шарманкою по вулицях… Може бути, дарма?

Що ж таке шарманка?

Це музичний інструмент у вигляді ящика – невеликий переносний механічний органчик, Який переносять на плечі на лямці. У шарманки відсутня клавішний механізм, всередині знаходяться валик з штирькамі і залізні пластинки з «хвостиками», звучати його змушують, обертаючи ручку, валик починає крутитися і розташовані в потрібному порядку штирі зачіпають за «хвостики».

Звучання у шарманки монотонне і найчастіше сумне, найчастіше багаторазово повторювана прохання, але може бути і приємна мелодія. На одному валу записана тільки одна мелодія, тому, щоб шарманка почала виконувати іншу валик замінюють. Але валики були дорогими, тому бідні бродячі музиканти не могли дозволити собі їх заміну.

У старих зношених шарманок звук ставав невиразним, звідси народилося прислів’я: «Ну, знову свою завів шарманку!..»

У XX столітті використовують вже не валики, а перфоровані паперові стрічки, на яких кожному звуку відповідає певний отвір. В наш час можна придбати язичкові шарманку, яка продається в магазинах іграшок для дітей.

Ніхто не знає, коли з’явилася перша шарманка.

За однією з легенд великий Конфуцій ще в VI столітті до н. е. сім днів поспіль насолоджувався звучанням мелодій на ребрах тигра» – металевих пластинах, що видають звуки різної висоти.

За словами дослідників, шарманка в Західній Європі з’явилася в кінці XVII століття і використовувалася для навчання півчих птахів. Спочатку цей інструмент так і називали «пташиний органчик». Його називали по-різному: serinette – «чижівка» або merlies –«дроздівка».

Але потім він сподобався бродячих артистів. І першою мелодією, яку виконала шарманка для своїх слухачів, була французька пісенька «Чарівна Катаріна» – «Charmant Katarina». І як вважають багато хто, саме від французької назви пісні походить назва інструменту – шарманка.

Але з тим, що батьківщиною шарманки є Франція, абсолютно не згодні італійці. Вони стверджують, що музичний інструмент, що представляє собою щось середнє між органом і гармонікою, в 1702 році створив італійський винахідник Барб’єрі. Його шарманка, якщо крутити ручку відтворювала 6-8 мелодій, записаних на валику.

Назва шарманки так само пов’язують з ім’ям італійського майстра Джованні Барберрі, який одним з перших став масово виготовляти шарманки. Пояснення таке – французьке слово шарманка – orgue do Barbarie, буквально «органчик з країни варварів», тобто спотворене orgue do Barbcri.

Швейцарці наполягають, що механізм істинної шарманки був створений пізніше – його винайшов у 1769 році їх співвітчизник, механік Антуан Фавр.

А голландці стверджують, що перша шарманка з’явилася на світ в Голландії 500 років тому. І навіть висувають креслення кінця XV століття, але настільки старий, що неможливо зрозуміти, що ж там зображено.

Із самих старих шарманок збереглися лише інструменти, зроблені у Франції на початку XVII століття.

Можливо, найпершим відбив шарманку в літературі Гете. В такій якості вона прослужила до кінця 1930-х років.

Жителі високогірних районів Франції, де жили бідняки, при настанні голоду, відправляли своїх дітей виступати на вулицях міст багатій Німеччині з дресированими бабаками і примітивними шарманками. На ярмарках, і на вулицях діти показували різні фокуси зі своїми чотириногими годувальниками, їх виступи супроводжувалися співом під шарманку.

Одного з таких акторів, простого селянського хлопчика, який виступав з танцюючим бабаком під пісню «Пройшов вже я багато країн» Гете зробив персонажем своєї п’єси «Ярмарок у Плундерсвейлерне». Пізній Бетховен написав музику на цей текст. Так з’явилася на світ пісня, відома в Росії як «Бабак».

У Німеччині шарманку, яка змінила ліру, називали «ліра у ящику» – Leierkasten. Інша її німецька назва – «вертящийся орган».

Шарманка настільки припала до душі німцям, що вони склали про неї кілька прислів’їв: «Краще грати на шарманці, ніж нічого не робити», «Поганий той шарманщик, що знає тільки одну пісеньку», «В будинку шарманщика танцює кожен».

В Англії шарманку називали barrel organ – теж від слова орган.

В царську Росію шарманка спочатку потрапила в кінці XVIII століття з Польщі на Україну. І завдяки часто звучала на шарманці пісні «Прекрасна Катрін» – Charmante Katharine, на Україні її стали називати «катеринкой». І вже на початку XIX століття шарманка поширилася по всій Росії.

Цікаво, що тоді були не лише маленькі шарманки, але і великі, розміром з шафу, які перевозили на возі.

Д. В. Григорович у своєму нарисі «Петербурзькі шарманщики» з «Фізіологія Петербурга» припустив, що шарманку спочатку могли називати – ширманка.

Пояснював він це так: «…І походить від ширм, з-за яких Пульчинелла, майже повсякчасний супутник шарманщика, своїм дзвінким голосом закликає роззяв і цікавих, що з’явилися у нас органи були нерозлучні з кукольною комедиею».

Лялькарі дійсно для своїх уявлень об’єднувалися з шарманщиками, і з ранку до вечора переходили з місця на місце, розповідаючи про пригоди Петрушки. Лялькар носив на плечі складну ширму і скриньку з ляльками, а шарманщик свою часто досить важку шарманку.

Зупинившись на площі чи вулиці, шарманщик починав грати, залучаючи глядачів, а кукольник, зайшовши всередину ширми, готувався почати подання. Коли подання закінчувалося, в шапку, покладену на землю біля ширми; падали дрібні монетки, артисти збирали свої пожитки і йшли далі.

Шарманщики ходили і без лялькарів, граючи на шарманці романси, вальси, улюблені народом пісні. Їх з задоволенням слухали жителі навколишніх будинків і кидали з вікон монетки.

Зазвичай їх збирала мавпочка, яка була частою супутницею шарманщика і сиділа у нього на плечі. Вона так само брала участь у подання, танцювала під музику і перекидалася.

Іноді супутником був папуга шарманщика, який за мідну монетку виймав з коробки згорнуті в трубочку квиточки «зі щастям», на яких було написано, що очікує гадающего в майбутньому.

Цікаво, що шарманщики донині виступають на Ярмарках і площах в Німеччині.
Зазвичай шарманщик – літній чоловік зі старої шарманкою на візку, купленої, як правило, на блошиному ринку. У такого шарманщика є ліцензія, видана муніципальною владою.

Шарманщиків можна зустріти на вулицях Австрії, одягнені вони, як правило, у національний одяг.

А в Данії шарманщиків прийнято запрошувати на весілля, ймовірно не тільки заради колориту, але і на щастя.

У Празі шарманщики грають біля Карлового мосту та на Староместской площі в основному для залучення туристів.

В Австралії шарманщики грають під час парадів.

І якщо чесно, то я зовсім не проти того, щоб і у нас зазвучала на вулицях шарманка. Адже нам всім так не вистачає романтики і можливості зупинитися хоча б на мить і прислухатися не тільки до звуку шарманки, але і до самих себе.