«Соціальна справедливість – це не просто етичний імператив, це основа національної стабільності та глобального благополуччя. Рівні можливості, солідарність і повага прав людини вкрай важливі для повноцінного освоєння продуктивного потенціалу націй і народів». (Генеральний екс секретар ООН Пан Гі Мун).
Всесвітній день соціальної справедливості запропонував заснувати тодішній президент Киргизії Курманбек Бакієв. Пізніше з цією пропозицією виступив у загальній дискусії в 2007 році на 62-й сесії Генеральної Асамблеї міністр закордонних справ Киргизії Еднан Карабаєв.
Прекрасна ідея! Генеральна асамблея ООН оголосила про встановлення цього свята 26 листопада 2007 року, але відзначати Всесвітній день соціальної справедливості – World Day of Social Justice стали тільки з 2009 року. Хоча ще в березні 1990 року в Копенгагені на всесвітній зустрічі на вищому рівні були проголошені завдання соціального розвитку сучасного суспільства.
У Декларації про соціальну справедливість прописані гарантії досягнення справедливих результатів для всіх – забезпечення зайнятості, дотримання прав на робочому місці і можливість соціального діалогу.
Але, як йдеться у росіян – казка швидко позначається, та справа довго робиться.
Ось, нарешті, світ з’явився свято, який схвалюють більшість людей живуть на земній кулі. І члени Організації об’єднаних націй повні благими намірами викорінити бідність і будь нерівність, будь то дискримінація за расовою, статевою, культурної, віку, релігійною, майновим принципом.
Над цією проблемою билися філософи, вчені, деякі політики і просто порядні люди з античних часів. Але так і крутиться на язиці – «А віз і нині там».
Що ж таке соціальна справедливість? Якщо доступною мовою, то це система державних інститутів, яка забезпечує справедливий розподіл соціально-політичних прав та матеріальних благ».
Русо вважав, що справедливість «зводиться до двох найважливіших речей: свободи і рівності». Приблизно, те ж говорив французький соціаліст, філософ, економіст П’єр Прудон: «Що ж значить здійснювати справедливість? Це значить давати кожному рівну частину благ під умовою рівної суми праці, це значить діяти відповідно до інтересів суспільства».
Більшість звичайних людей розуміють соціальну справедливість, як «забезпечення рівних можливостей для розвитку різних верств населення».
І ось, здавалося б, більшість з нас жили в соціальній державі, в Радянському Союзі, де було безкоштовна освіта, безкоштовна медицина та рівні можливості у всіх верств населення. Соціалістичний варіант гарантував рівний розподіл виробленого всім народом продукту. І навіть був проголошений гасло – «від кожного по здібності, кожному за потребами».
Але рівність і рівноправність не завжди тотожні. І в Союзі, як ми пам’ятаємо, хто мав переваги. І починалося це з самого низу. Працівники профспілок, партійні працівники, мали доступ до дефіцитних товарів і продуктом. Все це розподілялося між своїми людьми. Вищі чини лікувалися в медичних установах, куди проста радянська людина доступу не мав. Процвітали кумівство і блат.
Старше покоління добре пам’ятає мініатюру Михайла Жванецького «Дефіцит», яку геніально читав Аркадій Райкін «Шановні люди сидять: завсклад сидить, директор магазину сидить, ззаду товарознавець сидить. …Директор магазину – ми на нього плюємо! Товарознавець взуттєвого відділу – як простий інженер! Це добре? Це огидно!»
Так воно все і було. І багато цілком гідні і заслужені люди не могли утримати від спокуси скористатися блатом…
Але от марксизм-ленінізм був відкинутий на офіційному рівні. Сталося це, можна сказати, в одну мить. Крах існуючої системи призвів до різкого зубожіння основної маси населення. Це найбільша несправедливість нітрохи не бентежила тих, хто прийшов до влади.
І якщо під час державного перевороту грабували багатих, то в 1991 році допомогою, так званої шокової терапії, пограбували бідних.
Давньогрецький філософ Аристотель у свій час писав, що «Чеснота держави виявляється в тому, що громадяни, які беруть участь у державному управлінні, доброчесні».
Але, доброчесні громадяни на вагу золота, тим більше у владі. Людина по своїй натурі слабкий та мало хто здатний встояти перед спокусою нажитися за рахунок інших, будучи повністю впевненим, що тобі за це нічого не буде.
Відбулося колосальне розшарування населення.
Закривалися фабрики і заводи, біржі праці були переповнені безробітними. І багато роботодавці безсоромно користувалися повною залежністю від них працівників. Багатство давало їм право на необмежену владу. Багато доходили до того, що позбавляли своїх службовців відпусток, лікарняні навіть людям з великим стажем оплачували копеечно. Профспілок на підприємствах вже не було. І мало хто з працівників наважувався відстоювати свої права через суд.
На щастя, в нашій країні з тих пір багато чого змінилося. Але нерівномірний розподіл багатств збереглося. І це не йде на користь ні бідним, ні середніх, ні самим багатим.
Містики кажуть, що існує невідворотна Вселенська справедливість. Десь там, на невидимому пергаменті записуються всі наші вчинки, дії, думки, бажання і добрі і злі.
Але хіба це зупинить зухвалих нуворишів і казнокрадів? Та й не вірять вони в закони кармічної справедливості.
Тому в ідеалі саме держава повинна дбати про дотримання законів, захисту слабких, створення рівних умов і можливостей для нормального життя різних груп населення. І про недопущення колосального розриву в рівні доходів багатих і малозабезпечених верств населення.
На жаль, безкоштовна медицина недостатньо доступна, щоб переконатися в цьому достатньо лише сходити в районну поліклініку за місцем проживання. Чимало проблем і з безоплатністю освіти. Відомо, що нерідко адміністрації освітніх установ безпардонно залазять в кишеню батьків своїх учнів.
Хотілося б також згадати про рівність усіх громадян перед законом і судом. Ні для кого не секрет, що до недавнього часу у багатих і знаходяться навіть на низькому щаблі владних структур була можливість піти від відповідальності.
Ми всі мріємо і прагнемо до створення соціальної держави, «яке бере на себе обов’язок піклуватися про соціальну справедливість, і соціальної захищеності своїх громадян». І навіть якщо соціальна справедливість, можливо, і не досяжна в повній мірі, особливо в недалекому майбутньому, але це не означає того, що не треба до неї прагнути.
І я повністю згодна з великим гуманістом і мислителем епохи просвітництва Жан Жаком Руссо: «Жоден громадянин не повинен бути настільки багатий, щоб бути в змозі купити іншого, і жоден настільки бідний, щоб бути вимушеним продавати себе».
(Ж. Ж. Руссо).
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
