У Криму чимало примітних місць, оточених міфами. Але є дві назви, які у всіх на слуху. Це Аюдаг (Ведмідь-гора) і кара-даг (Чорна гора).
Ведмідь, п’є з моря
Гора Аю-Даг висотою 572 м розташована на північний схід від Гурзуфа. Виникла вона в среднеюрский період, близько 160 млн. років тому, в результаті вулканічних вивержень.
У перекладі з тюркського Аю-Даг означає «Ведмідь-гора». Дійсно, гірський масив нагадує ведмедя, який ніби занурився носом у море і п’є воду…
На південний захід від підніжжя Аю-Ддага розташувався знаменитий Артек, а на захід – «столиця курортного Криму» Ялта.
Люблю я, спершись на скелі Аю-Дага,
Дивитися, як чорних хвиль несеться хиткий лад,
Як піниться, кипить бунтівна волога,
У веселці дроблячись, то пилом сніговий,
– писав у своєму циклі «Кримські сонети» Адам Міцкевич.
Є біля Ведмідь-гори і своя «міфологія». Приміром, тут нібито водяться русалки. Кажуть, що літніми ночами зі сторони гори лунають жіночий спів і сміх. А часом діви в зелених шатах виходять з моря і водять навколо Аю-Дага хороводи.
Геній місця
Ще один притулок для письменників з’явилося на початку минулого століття на східному березі біля підніжжя кримської гори Кара-Даг. Розташована вона на південно-захід від Феодосії.
Цей вулканічний масив висотою близько 577 м над рівнем моря виник 50-70 млн. років тому. Біля Карадагу розкинулось селище Планерське (колишній Коктебель). Поселення разом з торговим портом з’явилося тут ще у VIII ст. По-тюркською «кок» означало «синій», «тобі» – «вершина». Мабуть, з бухти місцеві скелі здавалися зовсім чорними, якими вони були насправді, а синіми, звідси і назва.
Завдяки поселився в цих краях московському професорові В’яземському на карадагских схилах була побудована біостанція, яку пізніше перетворили в філіал Інституту біології Південних морів. Вчені досліджували місцеві камені, флору і фауну. Адже, крім уламків самоцвітів – яшми, жеода, халцедону, так приваблюють туристів, водяться тут близько 60 видів рослин, які не зустрінеш в інших місцях.
Придбала ділянку на схилі і Олена Оттобальдівна Кирієнко-Волошина. Сина Макса, виключили з юрфаку Московського університету за участь у студентських заворушеннях. Він захопився живописом і поезією, якийсь час поневірявся по закордонах, але потім повернувся в Росію. Там у його вірші увійшли «напружений пафос Кара-Дагу», його «кам’яна грива».
І над живими дзеркалами
Виникне темна гора,
Як разметавшееся полум’я
Скам’янілого багаття.
З надр изверженным поривом,
Трагічним і гордовитим,
Зметнулися вихори древніх сил…
Максиміліан Волошин був воістину духом цього місця у важкі роки Громадянської війни:
У ті дні мій будинок, сліпий і запустілий,
Зберігав права притулку, як храм,
І розчинявся тільки втікачам,
Ховалися від петлі і розстрілу.
І червоний вождь, і білий офіцер,
Фанатики непримиренних вер,
Шукали тут під кровлею поета,
Притулку, захисту і ради.
Я ж робив все, щоб братам перешкодити
Себе губити один одного винищувати,
А сам читав в одному стовпці з іншими
В кривавих списках власне ім’я.
Сучасники і нащадки немало дивувалися, як Волошина, укрывавшего в своєму будинку білих офіцерів, більшовики, подібно багатьом іншим, не пустили в расход». Чекісти і мистецтвознавці з Луб’янки не жалували, як відомо, поетів, і тим загрожувала смерть навіть за дрібні провини.
© Будинок-музей Максиміліана Волошина
Карадазький відлюдник (його називали і апостолом, і олімпійцем) не тільки вистояв, а й допомагав, чим міг, іншим. Скромне дачне будова на карадазькому схилі перетворилося у найвідоміший Будинок Поета. Для багатьох він став справжньою духовною вольницею. В його гостинних стінах бували А. Грін, В. Еренбург, В. Брюсов, М. Гіркий, О. Мандельштам, сестри Цвєтаєви, М. Пришвін, К. Чуковський, А. Толстой, Н. Заболоцький… І, здається, сама Природа не залишилася в боргу, перейнялася увагою до «співакові Карадагу», «генія місця». Його «левиний» профіль ніби закарбувався в обрисах однієї з прибережних скель…
Обитель планеристів
Крім вершини Вол, що отримала свою назву на честь Волошина, існує на Карадазі ще одна іменна вершина – гора Клементьєва. Така була прізвище льотчика, який загинув у цих місцях у 1924 р., випробовуючи новий планер.
Мимоволі сам Максиміліан Волошин став непрямим винуватцем перейменування свого улюбленого Коктебеля. Як-то, при зустрічі з одним з «корифеїв» планеризму, що став в радянські роки дуже популярним видом діяльності, поет зірвав зі своєї голови капелюх і скинув з обриву гори Узун-Сирт (пізніше названої в честь Клементьєва). Капелюх попливла по повітрю…
Незабаром надійшло розпорядження про відкриття у підніжжя Карадага всесоюзної школи планеризму. А селище згідно з віяннями епохи був перейменований в Планерське. У 1970 р. у ньому відкрили Музей планеризму та парашутизму, а в 1979 р. Карадагу присвоїли статус державного заповідника.
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
