Рідко який з сучасних танцювальних стилів може похвалитися тим, що існує вже понад півстоліття і продовжує розвиватися. Такий локінг — динамічний, чіткий і артистичний.
Імпровізація, перетворилася на стиль
Назва цього напрямку дала основна фігура танцю – руки, зімкнуті у формі замку (lock по-англійськи «замок»). До речі, це рух часом варто танцюристу вибитих суглобів.
Локінг народився у 50-ті роки у США. Середина ХХ століття в Америці ознаменувався численними змінами у свідомості. Молодь зачитувалася книгами Селінджера. З’явилися хіпі. В’єтнам розметав американську мрію на шматки, а спалення американського прапора стало символом волелюбності. У цій обстановці і ріс трохи дивний, на думку однолітків, хлопчик Дон Кемпбелл з Міссурі. З дитинства Дон захоплювався малюванням, і згодом його хобі переросло в професію. Подорослішавши, він став заробляти на хліб, роблячи замальовки в кафе. Саме там він зіткнувся з шанувальниками фрістайлу. Люди навколо нього танцювали, а він тільки дивився на них. Між тим, юнак пристрасно хотілося танцювати самому!
Друзі вчили Дона освоювати все нові рухи. І одного разу його пробив! На одній з дискотек молодий чоловік зважився продемонструвати все, чого перед цим навчився. Часом він забував руху, і тоді завмирав, зчепивши руки в замок, і починав імпровізувати… З нагоди, серед глядачів виявився популярний танцюрист Сем Вільямс оголосив, що тільки що народився новий танцювальний стиль – «кемпбелл-лок». Так він вдало поєднав прізвище Дону зі словом «замок», натякаючи на зчеплені руки.
Пізніше Вільямс запросив Дона на танцювальний конкурс в клубі «Downtown». Кемпбеллу вдалося зайняти п’яте місце з п’ятнадцяти. Через багато років він, згадуючи себе тодішнього, скаже, що якщо б вилетів з конкурсу, то ніколи б більше не вийшов на сцену.
Автор нового стилю був природженим імпровізатором. «Яку помилку я не робив, люди плескали, – згадує він. – Одного разу я впав, але зміг прикинутися, що так і треба».
Після першої удачі Дон не зупинився, став працювати над своїми помилками. Він використовував простий і геніальний хід – перетворювати недоліки в достоїнства, що допомогло йому створити свій неповторний стиль. Кемпбелл постійно брав участь у конкурсах, фестивалях, шоу. Почав «обростати» послідовниками і учнями. Але справжнє визнання він отримав після трансляції популярної телепрограми «Soul Train», уделявшей увагу постійно возникавшим новим вуличним стилем.
Виграти конкурс в такій передачі означало отримати путівку в життя. І Дон Кемпбелл виграв його! Спочатку він став відомий у своєму штаті, а потім і у всій Америці. Незабаром Дона помітила відомий хореограф Тоні Безіл. Вона допомогла групі Кемпбелла з розкручуванням і сама стала виступати в новому стилі, який тільки що освоїла.
Тоні Безіл впровадила систему хореографічних прийомів, побудовану на синхронності. Сам Кемпбелл створив кілька творчих груп, з якими об’їздив Америку. Найбільш яскрава з них, «The Lockers», об’єднувала в собі кращих танцюристів і справила великий вплив на сучасний танець в цілому. В 70-е локінг чимдуж заходив по планеті.
«Пазл» з рухів
Крім уже описаного «замку», локінг включає і інші характерні рухи. Наприклад, «раси» – додавання кистей рук у форе іронічного бінокля, або «рoint» – жест яким танцюрист вказує на когось пальцем, «wrist roll» – кручення зап’ястями вгору-вниз. До основних рухів танцю відносяться і стрибки з положення стоячи в позу вершника.
Для танцюриста важливо імпровізувати таким чином, щоб обов’язково використовувати базові елементи. Від якості їх виконання залежить думка про клас танцюриста. Танець – це свого роду пазл, фрагменти якого повинні скластися в гармонійну картину.
Справжній локер може створити такий танець практично під будь-яку музику. Допомагають у цьому своєрідні «фішки» з погойдуваннями рук або ніг. До того ж головними складовими локинга є фіксація частин тіла, що нагадує ломку, а також хвилі по всьому тілу – «глайды».
Стиль життя
Про локинге люблять писати як про танці комічному, позитивному. Дійсно, він володіє цими чудовими якостями, успадкувавши «безглузді» фішки свого творця, хоча гама почуттів, що передається талановитим танцюристом, набагато ширше. Відтінки гумору, завдяки міміці і пантомімі танцюристів, тут варіюються від іронії до їдкого сарказму. Важливо й те, що локінг зберігає безпосередній контакт з глядачем.
Між тим локінг – не просто танець, а ще й стиль в моді. Локери мають дуже характерну одяг: великі капелюхи або берети, яскраві краватки, штани на підтяжках, смугасті шкарпетки і білі рукавички. Знамениті черевики на платформі — теж данина захопленню локингом.
До честі локерів, треба сказати, що вони ніколи не допускали у своє коло людей, які намагалися нажитися на стилі, видаючи чужі знахідки за свої власні «ноу-хау»… Таких зневажливо іменували «помойными локер».
Представники різних національних культур внесли свій внесок у розвиток стилю. Так, французькі танцюристи підняли локінг на висоту справжнього мистецтва, внісши в нього багато нового. Саме у Франції проводять зараз і всесвітньо відомий танцювальний фестиваль Juste Debout. Багато в чому завдяки розвитку французької школи локінг отримав таке широке поширення у світі. До відродженої стилю згодом звернулися і ті, хто практикував OG (original generation), тобто стара, класична школа локерів.
Майстер-класи з локингу сьогодні організовуються по всьому світу. Локінг дуже популярний, так як відкриває простір для імпровізації, допомагає повніше висловити себе. А для тих, хто цікавиться цим напрямом, але не має можливості потрапити на майстер-клас, доступні відеокурси по Інтернету. Було б бажання!
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
