Мало хто сьогодні вірить в будинкових… А адже в давнину вони вважалися невід’ємною частиною життя людей, особливо в сільській місцевості.
Невидимі «господарі»
«Без домовика як без господаря!» – говорили селяни. Будинкових так і називали – «господарями». Вважалося, що від них залежить благополуччя житла. Жили ці домашні духи, як правило, за піччю або під нею, іноді в пічної труби, а то в підвалі або на горищі.
За повір’ям, домовика можна було покликати з собою, переїжджаючи на нове місце, щоб він і там охороняв будинок. Для цього проводили особливі ритуали. Вимовляючи змови, «перевозили» домовика в горщику або лапти або «садили» його на лопату чи віник.
Але іноді господарі забували про домовому і він залишався в старому будинку. Він міг залишитися там і спеціально, наприклад, образившись на людей за те, що не поставилися до нього з належною повагою, кличучи за собою. Однак без людей домового ставало погано, він сумував і навіть міг померти.
Якщо хтось потрапляв у покинуте житло, де залишався домовик, то останній часто починав колобродити – кидав речі, не давав спати по ночах.
Існує легенда-бувальщина про самотнього подорожнього, який побачив з дороги палаючий будинок і побіг до нього. Коли він підбігав до будинку, назустріч йому здався невисокий дідок, причитавший: «Не знайти мені вдома краще!» Мабуть, це був домовик.
Розповідали, що якось від сильної пожежі в одній з російських областей згоріла ціла село. Після цього кожну ніч з попелищ лунав гучний плач – це ридали залишилися без даху будинкові. Довелося селянам побудувати для духів курені і, розклавши біля них хліб-сіль, запросити туди «господарів». Плач ночами одразу ж припинилося.
Домовиком часто приписували «людські» властивості. Так, повір’я свідчать, що будинкові могли мати сім’ю, а також спілкуватися з іншими будинковими, навіть ходити до них у гості. Час від часу вони влаштовували «вечірки», обираючи для цього покинуту хату де-небудь на околиці села або села. Якщо повз цієї хати проходили люди, то чули, як звідти чути тупіт ніг, ніби хтось танцює, а також крики, схожі на звірині.
По-хорошому і поганому…
Люди вірили, що домовик дбає про дім, про благополуччя тих, хто в ньому живе. Він міг допомагати і в господарстві – наприклад, допрясть за господиню пряжу або крупу перебрати, оберігав домашню худобу і птицю. Іноді йому траплялося невзлюбить яке-небудь домашню тварину – найчастіше кішку або собаку, і тоді їм доводилося несолодко – домовик не давав їм спокою – висмикував шерсть, міг навіть викинути з хати чи з двору…
Людей же домовик любив «виховувати». Йому не подобалося, коли господарі сварилися, кричали один на одного, недолюблював він ледарів і нечупар… ночами душив їх, смикав їх за волосся, обливав водою, щипав і зіштовхував з ліжка. Якщо ж його «попередженням» не слухали, він міг завдавати шкоди господарству, ламати та псувати речі, худобу мучити. Якщо ж домашнього духа все влаштовувало, він міг і розчісувати господарям волосся у сні, і гладити їх по ночах волохатою лапою, а часом можна було почути його сміх.
Існували певні прикмети і забобони, пов’язані з будинковими. Так, заборонялося займатися роботою по ночах, а також лихословити в будинку і хліву.
Якщо людям вдавалося завоювати прихильність домовика, то він міг навіть попереджати їх про небезпеку, що їм небезпеки. Наприклад, якщо кому з домочадців погрожували важка хвороба або смерть, дух приймався ночами стогнати і плакати.
Якщо господареві загрожувало руйнування, то домовик був йому голим, а якщо належало судовий розгляд – стукав по даху заслінкою труби. При пожежі він будив людей, голосно кличучи їх за іменами, а часом навіть допомагав вибратися з вогню.
«Задобрювання» і «вигнання»
Щоб задобрити домовика, йому залишали підношення. Зазвичай ставили в затишному куточку яку-небудь страву, залишали нюхальний тютюн або «подарунки» у вигляді яскравих кольорових лоскутьев.
Якщо, незважаючи на «задобрення», домовик вів себе погано, докучаючи людям, господарству і домашнім тваринам, щоб заспокоїти його, використовували молитву або лайка. Якщо будинковий бешкетував у хліві, туди вводили козла або вішали дзеркало. Вважалося, що дух їх побоюється.
Коли і це не допомагало, проводили обряд вигнання домовика. Для цього зазвичай запрошували місцевого чаклуна, який опівночі різав півня і випускав його кров на голик (так звався віник з голих прутів), читаючи при цьому спеціальні замовляння. Після цього, також з змовами, чаклун підмітав закривавленим голиком всі кути в будинку і у дворі. Засіб вважалося вірним, і шкідливий домовик після цього зазвичай залишав будинок назавжди.
У наш час всі ці забобони, здавалося б, залишилися в області фольклору. Але старожили в селах ще пам’ятають, як їх батьки вірили в домовиків і виконували пов’язані з ними традиції. Деяким же доводилося бачити домашніх духів своїми очима – найчастіше описують їх як маленьких бородатих старичків або пухнастих тварин, схожих на кішку.
Можливо, домовики живуть не тільки в хатах, але в міських квартирах. І саме з ними слід пов’язувати явища так званого полтергейсту – дивні звуки, що рухаються самі собою або зникають речі, а то й голоси, які іноді чуються людям. Якщо все це повторюється занадто часто, то не завадить приготувати для будинкового подарунки і частування!
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
