Біблія від Кирила і Мефодія є першою відомою нам слов’янської Біблією. У 863 році від Різдва Христового Ростислав, князь Великої Моравії, направив у Візантію петицію з проханням до імператора прислати до нього наставників християнської віри. У відповідь на прохання імператор послав до князя двох братів, Кирила та Мефодія.
Їх метою було створення незалежної церкви зі своєї власної літургією. Для проведення богослужіння на слов’янській мові Кирилу і Мефодію в першу чергу необхідно було створити слов’янський алфавіт. Тільки після цього вони могли перекладати церковні книги на слов’янську мову. Брати почали з перекладу Псалтирі, а потім взялися за Новий Завіт. Після смерті Кирила Мефодій і його учні продовжили цю роботу, а також повністю завершили переклад Старого Завіту.
Переклади Кирила і Мефодія отримали широке поширення серед слов’янських народів. Отже, там вже з’явилися церкви, а люди могли читати Біблію, перекладену братами – просвітителями ще до Хрещення Русі, яке відбулося в Києві в 988 році і ознаменувало початок християнізації Київської Русі.
У XV столітті Русь ще не знала повної і цілісної Біблії, хоча окремі її книги використовувалися. Необхідність повного зібрання біблійних книг виникла в результаті суперечки між ігуменом Захаром, настоятелем одного з монастирів, і архиєпископом Геннадієм. Захарій критикував церковну ієрархію і наполягав на біблійному осмисленні пастората, але в своїх аргументах він посилався на біблійні писання, невідомі Геннадію. Незважаючи на це, Геннадій вирішив зібрати повну Біблію. З цією метою він вирушив до Риму, де отримав канон (офіційний список релігійних книг, визнаних церквою як Святого Письма), прийнятий на Заході. Частина книг Біблії святителя Геннадія була взята з перекладу Кирила і Мефодія, частина — з робіт російських перекладачів XV століття, а решта — переклад з латинської мови. Надіївська Біблія вважається першим повним перекладом Біблії на слов’янську мову.
