Лісові «орхідеї» (частина 2)

15



Багатство відтінків віночка квітки в обох кактусів вражає: відомі білі, рожеві, малинові, помаранчеві, жовті, бузкові, фіолетові різновиди.

Вимоги до грунту, дренажу і поливу у рипсалидопсиса такі ж, як і у шлюмбергеры. А ось вологість повітря він віддає перевагу більш високу: у літній час потребує регулярного обприскування, при дуже великій сухості повітря горщик з рипсалидопсисом встановлюють на піддон з водою і керамзитом (але так, щоб денце горщика з ними не стикалося). На відміну від шлюмбергеры, ріпсалідопсис потребує яскравому розсіяному світлі, виставляти його на палюче сонце не варто. Ідеальним рішенням буде поставити горщик на східне вікно або на західне, але тоді притіняти від прямих сонячних променів.

Ще одна відмінність – різна тривалість періоду спокою. Оскільки у рипсалидопсиса він значно довший, зимовий полив повністю не припиняють. Кактус переносять в прохолодне місце, але продовжують зрідка поливати. Підгодівлю і обприскування під час зимового відпочинку не проводять. Відразу при появі бутонів кактус повертають на звичайне місце і поступово збільшують полив. В цей час ріпсалідопсис потрібно обережно підгодувати калійно-фосфатними добривами. Після цвітіння схема підгодівлі рипсалидопсиса така ж, як і у шлюмбергеры. Можна також, як і у шлюмбергеры, після весняного цвітіння видалити у кактуса крайні сегменти – надалі кущик буде пишніше і квітів, відповідно, стане більше.

Ще один представник лісових кактусів – эпифиллум. У природі зустрічається близько двадцяти видів кактуса, проте селекціонери вивели вже більше 200 гібридних різновидів, і якщо одні досить невибагливі в утриманні, домогтися цвітіння від інших досить складно. Эпифиллум широко поширений від Мексики, Гватемали, Коста-Ріки, Венесуели і Куби до тропіків Америки і цінується, перш за все, великі воронкоподібні запашні квіти білого, жовтого, рожевого, яскраво-червоного кольору– не дарма ж його прозвали «кактус-орхідея».

Лісові «орхідеї» (частина 2)

Щодо складу грунтосуміші, дренажу, підживлення та поливання эпифиллум по своїм вимогам не відрізняється від шлюмбергеры і рипсалидопсиса, то ж стосується і обприскування рослини. Коренева система у эпифиллума поверхнева, для нього краще неглибокий широкий горщик. Як і ріпсалідопсис, эпифиллум воліє яскраве розсіяне світло, але від прямих сонячних променів його потрібно оберігати. Цей кактус обожнює свіже повітря, тому в теплу пору бажано виставити його на балкон або відкриту лоджію, винести в сад.

Підгодівля эпифиллума різними добривами аналогічна шлюмбергере, хіба що восени, до періоду спокою, його поливають і підгодовують трохи довше. На час відпочинку кактус також виносять у прохолодне місце, але зрідка поливають. Після появи бутонів эпифиллум відразу ж переносять на колишнє місце проживання і поступово збільшують полив, одночасно підгодовуючи добривами для квітучих рослин. Не можна в цей час повертати горщик з эпифиллумом – він може скинути бутони. По закінченні цвітіння эпифиллум потребує періоді стагнації – рослина на 2-3 тижні прибирають з підвіконня углиб кімнати.

Крім гарного зовнішнього вигляду, эпифиллум є лікувальною рослиною. У народній медицині його сік і плоди використовують для лікування псоріазу, захворювань серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту, при простуді й ревматизмі, неврологічні проблеми. Сік эпифиллума володіє яскраво вираженою сечогінною дією і знімає набряклість. Також вазони з эпифиллумом часто ставлять біля комп’ютерів, мікрохвильовок, телевізорів та іншої побутової техніки, щоб зменшити шкоду електромагнітного випромінювання на організм людини.

Розмножуються всі лісові кактуси живцюванням, поділом куща або насінням. Деякі квітникарі люблять прищеплювати рипсалидопсисы на стебло іншого кактуса, переськії шишковатой – виходить ефект «деревця» із стовбуром і кроною. Епіфітні кактуси пересаджують навесні, відразу після цвітіння, молоді рослини кожен рік, старші – кожні 2-3 роки. Живці встромляють в грунт і підтримують його в злегка зволоженому стані – саме так можна отримати здорові міцні коріння.

Хвороби та шкідники у лісових кактусів загальні. Найпоширеніша біда – загнивання коренів і кореневої шийки з-за «переливу». Рослину можна спробувати врятувати — негайно очистити від землі, промити, видалити пошкоджені коріння і пересадити кактус свіжу грунтосуміш. Якщо ж гниль дійшла до нижніх сегментів, залишається тільки вкорінювати верхівкові живці.

З шкідників на лісових кактуси можуть зустрічатися попелиці, щитівки, борошнисті червці і павутинні кліщі. Від останніх можна позбутися за допомогою УФ-лампи м’якого спектру (павутинний кліщ не переносить її промені) або за допомогою спеціальних спреїв. Щитівки можна тільки збирати вручну, раз в два тижні, в проміжках рослина протирають інсектицидом і так до повного знищення паразита. Від борошнистих червців кактуси очищають за допомогою пензлика, потім протирають спиртом або інсектицидом. Щоб позбутися від попелиці, краще обробити кактус профільним інсектицидним засобом.

На жаль, зустрічаються грибкові та вірусні ураження епіфітних кактусів. Найбільш поширені фузаріоз і вірусна мозаїка. Фузаріоз, хоч і важко, але піддається лікуванню, вірусна мозаїка – ні, рослини доводиться знищувати.

Звичайно, асортимент лісових кактусів, настільки улюблених квітникарями, значно більше. Вони досить невибагливі і можуть вирощуватися навіть початківцями любителями. Зате на витрачені зусилля вони відповідають прекрасним цвітінням – погодьтеся, воно того варто.