Про Галатеї в ляльковому світі

15


Історія про те, як творець закохується в свого творіння, не нова. Сюжет про Галатею і творця переосмысливался незліченну кількість разів, проте глядачам він незмінно подобався. Ось і нова версія звичної історії напевно припаде до душі і глядачам, і критикам. Дія нового фільму «Синдром Петрушки» помістили в декорації Санкт — Петербурга, а головні ролі віддали метрам сцени — Євгенію Миронову і Чулпан Хаматової.

Ще задовго до появи фільму в широкому прокаті інтерес до нього був досить високий. Картину знімали за однойменним твором Діни Рубіної, а режисером виступила Олена Хазанова, яку вважають одним з найцікавіших майстрів сучасного кіно. Крім того на «Кінотаврі» стрічка була вже відзначена критиками, тому фільм чекали з особливим трепетом.

Очікування виправдались. Картина вийшла атмосферної і зовсім не прохідний. Руде волосся головної героїні, дивовижний світ ляльок, сірі барви міста на Неві — все це створює настрій фільму, змушує глядача заворожено дивитися на екран.

Про Галатеї в ляльковому світі
© kinoafisha.ru

Цікава і композиція фільму. Дія постійно «скаче», композиція представлена не лінійно, а фрагментарно. Так що глядачеві не вдається занудьгувати. Гарні й операторські знахідки: довгі кадри поєднуються з короткими, створюючи «рваний», «ломленный ритм». І звичайно не може залишити байдужими кадри, в яких зустрічаються реальна Чулпан Хаматова і її лялька двійник.

Безумовно, одна з головних успіхів режисера — блискучий акторський склад. Причому поряд з метрами сцени Хаматової і Мироновим, у картині беруть участь і молоді артисти, які нітрохи не поступаються зірок екрану. Олександр Кузнєцов і Аліна Гвасалия грають головних героїв в молодості. Виходить тонко, зворушливо і надзвичайно чуттєво. З досвідчених артистів окремо хочеться виділити Зураба Кипшдизе. Він по-справжньому здорово виконує роль батька Лізи. Його герой вносить у всі оповідання неповторну нуарную атмосферу і додає містичної фарби в картину.

Новий фільм вийшов непростим. Він багатогранний, складний і неоднозначний. У ньому не так багато діалогів, але достатня кількість поглядів, жестів, деталей, зібрати які не так просто. «Синдром Петрушки»- та рідкісна картина, яка знаходиться на кордоні між кіно масовим і інтелектуальним. Це не звичайна «жуйка», але і не артхаусна драма, де глядач часом не розуміє анічогісінько.

«Синдром Петрушки» варто подивитися з любові до Рубіної, артистам і безсмертному сюжетом про Галатеї. А також його варто побачити тим, хто мало вірить у російський кінематограф. Можливо саме «Петрушка» переконає вас у тому, що російське кіно рухається і розвивається, і ця позитивна динаміка швидше.