8 червня виповнюється рівно 140 років з дня смерті Жорж Санд, французької письменниці-феміністки, супутниці Шопена і невтомною бунтарки (чого варте тільки те, що вона любила доглядати в чоловічому костюмі – і це в середині XIX століття!). Давайте познайомимося з нею трохи ближче.
Під коротким і часто приймаємо за чоловічим псевдонімом Жорж Санд ховається довга і романтичне справжнє ім’я письменниці – Амандіна Аврора Люсіль Дюпен. Дівчинка була нащадком незвичайної пари: він, Моріс Дюпен – багатий чоловік, отримав класичну освіту і любить музику, військовий; вона, Антуаннетта-Софі-Вікторія Делаборд – простолюдинка, дочка птахолова, яка деякий час підробляла танцями. Ця пара познайомилася в Мілані, де служив Моріс, причому за мірками того часу вони були вже далеко не юні – їй за тридцять, до того ж вона на 5 років старше обранця, у обох були позашлюбні діти. Шлюб Моріс і Софі-Вікторія зареєстрували 5 червня 1804 року, а трохи менше місяця тому, 1 липня, народилася наша сьогоднішня героїня – Амандіна Аврора Люсіль Дюпен, яку в сім’ї коротко називали Авророю.
Мати Аврори, хоч і оселилася в маєтку свекрухи (Ноан у Франції), але спільної мови з нею знайти не змогла. І незабаром, коли помер Моріс Дюпен, Софі-Вікторія поїхала з його багатого дому і від його матері, але дочка Аврору залишила там, не бажаючи, щоб та втратила належне їй спадщину.
Юна Аврора дуже страждала від розлуки з матір’ю, бачилися вони рідко, та й мати ставала все більш байдужою і холодною до дочки, в черговий раз займаючись пристроєм свого особистого життя. Допомогло Аврорі пережити цей період лише те, що вона потрапила для навчання в католицький монастир. Монастир став для неї раєм на землі, вона стала настільки релігійна, що навіть хотіла стати черницею, але духівник, який вважає, що віру в Бога не можна забувати і будучи світською дамою, відмовив її від цього кроку.
Після монастиря, у віці 16 років, дівчина повернулася до бабусі у Ноан. Та ж за цей час отримала удар і була паралізована, що означало, що керувати маєтком тепер буде… сама Аврора. Цей факт, а також її любов до літератури і вивчення соціальних питань (Руссо, Аристотель, Шатобріан, Монтеск’є, Паскаль), обожнювані кінні прогулянки, під час яких вона завжди була в чоловічому костюмі – все це дало багату грунт для пересудів сусідів: мовляв, чоловік її статі та віку не може бути настільки самостійний і настільки зневажати загальноприйняті засади.
…І ось Аврорі 17. Пора думати про заміжжя. Бабуся нещодавно померла, мати наполягає на шлюбі з впливовим, але зовсім не симпатичним Аврорі людиною, а за непослух загрожує заточив у монастир. І Аврора… ні, не погоджується! Вона бунтує, мучить себе, нервує – і, зрештою захворює від всіх цих неприємностей. Вона відчуває себе самотньою, але вважає, що жінка повинна вибирати свою долю сама, що, звичайно, не знаходить підтримки ні в матері, ні серед найближчого оточення – на дворі 1821 рік.
Нарешті одного разу в гостях вона знайомиться з відповідним, як вона думає, людиною – Казимир Дюдеван здається їй волелюбним і незвичайним: зізнається в любові сам, порушуючи традицію передати звістку про свої почуття через рідних. І Аврора нарешті вирішує вийти заміж.
…Проте в сімейному житті чоловік виявився дещо іншою людиною: Аврора надто перебільшила його оригінальність. Насправді чоловік – нехай і хороший батько, і чесний з дружиною, досить нудний. Краща розвага для нього – це полювання і гулянки. Книги, музика, мистецтво – все те, що цікавить Аврору, чоловіка абсолютно не займає. Коли ж вона усвідомлює це, то занурюється в меланхолію, чим викликає лише роздратування чоловіка.
Аврора (тепер вже Дюдеван) починає змінювати коханця за коханцем, пояснюючи це тим, що чоловік її не розуміє. Восени 1828 у неї народжується дочка Соланж (причому, як впевнені біографи, це був позашлюбний дитина від Стефана Ажассон де Грансаня, який колись викладав їй анатомію), а вже через пару років вона їде за своїм черговим коханцем, літератором Жюлем Санд, в Париж. Наостанок обіцяє чоловікові, що буде проводити півроку в Парижі, півроку вдома, щоб зберігати видимість шлюбу – до речі, шлюбу, який вже нікому не потрібен: у чоловіка теж є свої любовні зв’язки.
Тут, у Парижі, вона і починає писати, почавши з роману «Еме». Причина, по якій це сталося – банальна: не вистачало грошей. З будинку вона взяла дуже мало, знімала дешеві кімнати, жила більш ніж скромно, але хотіла самостійного життя і можливості вибирати. У цьому дешеве житло і народжувалися її перші твори. Деякий час вона працювали над творами разом з коханцем, але потім, коли Аврора стала писати сама, то зберегла в якості псевдоніма його видозмінену прізвище (Санд замість Санд) і додала чоловіче ім’я Жорж, що стало для неї уособленням скидання рабського ярма, яке навешивало суспільство того часу на жінку.
Вона дуже швидко визначилася з тим, про що писати: в центрі майже всіх творів – жінка з її переживаннями. В її часи ці твори здавалися занадто ліберальними, скандальними і навіть вульгарними, пізніше критики прийшли до думки, що Санд можна вважати засновницею нової літературної течії під назвою психологічний романтичний роман: діючих осіб і зовнішніх подій тут мало, все відбувається в душі, всередині. І, як правило, усередині жінки. Так, це може бути розповідь про обмеження, якими пов’язана заміжня жінок; про те, як героїня розриває зв’язок з нелюбимим чоловіком і стає вільною; як нарівні з чоловіками буває в суспільстві і самостійно (а не під примусом) вибирає собі чоловіка, або навіть коханців.
І Санд знала, про що писала – любовних зв’язків у неї було безліч. Причому серед її коханців були і відомі люди: французький поет Альфред де Мюссе, італійський лікар і літератор П’єтро Паджелло, потім пішли майже десятирічні відносини з польським композитором Фредеріком Шопеном…
А між тим народжувалися все нові і нові твори Санд – багато з яких викликали небувалий ажіотаж аж до страшного несхвалення – «Троянд і Бланш», «Лелия», «Ускок», «Індіана», «Жак», «Мандрівний підмайстер», «Історія мого життя», «Консуело»… Все ж таки Жорж Санд залишила понад 100 романів і повістей, 18 драм, безліч статей, автобіографію, близько 18.000 листів. Навіть у найважчі часи (в психологічному плані) вона працювала не покладаючи рук, віддаючи літературної праці по 8 годин в день.
Померла Жорж Санд у 1876 році у своєму маєтку в Ноане.
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
