Запальний і неповторний Кальман

14


Оперету я обожнювала з дитинства. Яскраве, захоплююче видовище приводило мене в захват! І самим улюбленим композитором був Кальман. Не знаю, чому саме…

Мама розповідала, що першою оперетою, яку я побачила і прослухала, була його «Сільва» – «Королева чардашу». Може бути саме ті, наполовину не усвідомлені в силу віку враження наклали відбиток на всі наступні сприйняття. Так це чи ні, що ледь почувши підбадьорливі мотиви Кальмана, моя підсвідомість, як полкова кінь, зачувши трубу, готовий до подвигів…

Імре Кальман народився 24 жовтня 1882 року в Австро-Угорській імперії в курортному містечку Шиофок на березі озера Балатон. Нині це Угорщина. У родині вже було дві дочки. Його батько Карл Коппштейн займався торгівлею. Він організував акціонерне товариство, яке дозволяло сім’ї, якщо та не розкошувати, жити безбідно. Коппштейны навіть тримали куховарку і прислугу.

За спогадами самого Кальмана, він познайомився з музикою в ранньому дитинстві. У його «Мемуарах» написано: «З музикою познайомився будинку в самому ранньому віці. Моя сестра Вільма була доброю піаністкою, вона багато і старанно займалася. Я годинами просиджував під роялем… Так чотирирічною дитиною я вивчився співати з початку до кінця Другу рапсодію Ліста». Про кар’єру музиканта хлопчик тоді не мріяв. Він мріяв стати кравцем.

Але в шестирічному віці майбутній геній передумав і вирішив стати адвокатом. Він навчався одразу в двох школах – в гімназії і в музичній школі. У вільні години Імре не вдавався, як всі звичайні діти галасливим іграм, а сідав до рояля розучувати твори Шумана і Шопена.

Музика заміняла йому майже все, вона стала сенсом його життя, способом існування. Навіть в літні канікули батьки буквально силоміць відтягували його від рояля.

Ймовірно, Імре все-таки перестарався, і в нього так сильно розболілися руки, що кожен удар по клавішах викликав нестерпний біль. Йому діагностували артрит.

Але хлопчик не відмовився від музики, просто переключився на композицію.

Після закінчення початкової школи у десятирічному віці у 1892 році Імре відправили вчитися до Будапештської євангелічну гімназію.

Через 4 роки батько Імре розорився, і в Будапешт переїхала вся родина. Коппштейны ледве зводили кінці з кінцями, балансуючи на межі бідності і Імре довелося заробляти на життя репетиторством. А вечорами хлопчик допомагав батькові переписувати листи і відправляти їх на пошту.

Пізніше Кальман писав, що саме тоді в його душі оселилося «страшне почуття невпевненості за майбутнє ніколи не покидало мене протягом усього життя… Про мене розповідали анекдоти, але ніхто не знав, наскільки сумна моя юність. Ось тут-то і охопила мене неймовірна тяга до музики. Музика допомагала забуватися від повсякденних турбот… Я вирішив будь-якою ціною вчитися і стати музикантом».

В 1898 році, коли юному музиканту було п’ятнадцять років, він вперше виступив перед публікою з Фантазією Моцарта ре-мінор. Імре був настільки маленьким і худорлявим, що виглядав набагато молодше своїх років, газети після концерту з захопленням відгукнулися про безсумнівну дарування «дванадцятирічного музиканта».

Потай від батьків він відправився в Музичну академію ім. Листа, і попросив маститого професора Кесслера прослухати його. Професор погодився, і після прослуховування порадив здати вступні іспити.

Але поєднувати перший курс вищого навчального закладу з останнім класом гімназії, було заборонено, і Кальман пройшов курс гармонії приватним чином.

Імре доводилося дуже багато займатися, щоб не обдурити очікувань батьків, які мріють про те, що він отримає атестат зрілості. Всі іспити склав на «відмінно» і навесні 1900 року закінчив гімназію з золотою медаллю.

На наступний рік Кальман отримав премію Роберта Фолькмана, присуджену йому будапештської Академії музики. Після цього він відразу поїхав у Берлін, де запропонував свої музичні твори німецьких видавництв, але, на жаль, безуспішно.

Після закінчення гімназії батьки наполягли на його вступі в університет, щоб син отримав гідну професію. Імре не став заперечувати батькам, поступив в університет на юридичний факультет.

Батьки заохочували його заняття юриспруденцією, давали гроші на кишенькові витрати, але Імре провчився лише вісім семестрів, здав іспити. Адвокатська кар’єра не приваблювала Імре, він говорив домашнім, що йде в адвокатську контору, а насправді йшов у редакцію.

Юнак співпрацював з редакцією газети, де друкувалися його нотатки, які він підписував «В. К.». Біографи кажуть, що саме тоді з’явився його псевдонім Кальман, під яким його знає весь світ. Пізніше йому запропонували посаду музичного критика в редакції «Пештського щоденника» з платнею 70 крон в місяць.

Кальман продовжував складати композиції. Його романси і симфонічні твори залишалися майже непоміченими, але за цикл пісень він отримав Велику премію міста Будапешта.

В жовтні 1906 року Кальмана запропонували написати для Угорського театру музику до мелодрамі «Прощання Микши». З чим він успішно впорався, але по закінченні роботи йому довелося стати ще й концертмейстером і диригентом.

Після прем’єри мелодрами «Прощання Микши» в листопаді 1906 році, Кальмана вітали з сподобалася глядачам музикою і успішним диригентським дебютом.

Його друг композитор Віктор Якобі автор оперети «Ярмарок наречених» порадив Кальмана спробувати себе в опереті. І вже перший досвід виявився вдалим. Його оперета «Татарське нашестя» в 1908 році була прихильно зустрінута публікою в Будапешті, газети розмістили хвалебні рецензії, потім під назвою «Осінні маневри» оперета була поставлена у Відні, де двадцятисемирічному Кальмана довелося переробити всю партитуру, зробити нову інструментовку і дописати кілька номерів. Надалі оперету поставили в Нью-Йорку і Лондоні.

Національний колорит і чудова музика не залишали глядачів байдужими.

Наприкінці 1909 року Кальман познайомився з дивовижною жінкою Паулою Дворжак, яка надовго увійшла в його життя, взявши на себе всі турботи про молодого композитора. Вона стала не тільки його дружиною, але і відданим другом, мудрим порадником.

Один з біографів композитора Р. Эстеррейхер писав: «Все оперети, написані Імре Кальманом в ці роки, повинні були б мати на титульних аркушах однакову напис: «Паули присвячується».

У 1910 році невдовзі після повернення Кальмана в Будапешт, в Театрі комедії відбулася прем’єра його опери «Відставний солдат». До початку Першої світової війни Кальман написав ще оперету «Маленький король», яка не викликала захоплення у глядачів.

На початку війни Імре працював одразу над двома творами: веселої «Панночкою Жужею» і над оперетою «Хай живе любов!» Прем’єра першої з них відбулася у Будапешті 23 лютого 1915 року і теж була зустрінута холодно. Але після перейменування її в «Міс Весну» справила враження на американців.

Вважається, що справжній успіх прийшов до Кальмана після прем’єри оперети «Циган-прем’єр», яка відбулася 11 жовтня 1912 року в «Йоганн Штраус театрі». А розпочата Кальманом в 1914 році оперета, яку він назвав «Королева чардашу», обезсмертила його ім’я.

Незважаючи на те, що прем’єра «Королева чардашу» відбулася у Відні в розпал війни, це не завадило їй підкорити Росію і Америку.

Антрепренер Сэведжа з Вашингтона запропонував Кальмана переїхати за океан, але композитор не погодився.

Восени 1918 року розпалася Австро-Угорщина. З’явилися такі нові держави – Австрія, Угорщина, Чехословаччина.

Кальман і його дружина Пауліна по їх вирішенню в 1918 році стали громадянами Угорської республіки, отримавши у австрійських властей паспорти іноземців, які проживають у Відні.

Кальман приступив до роботи над «Графинею Марицей». Паралельно з нею він почав писати партитуру оперети «Баядера». Мелодія арії «Баядера…», швидко розійшлася по всьому світу.

Під час тріумфу «Мариці» захворіла туберкульозом Паула і виявилася прикутою до ліжка. Лікарі боролися за її життя кілька місяців, але, на жаль. Захворів діабетом батько Кальмана, і надій на його одужання не було.

У цей важкий час Кальман приступив до написання оперети «Принцеса цирку». Її прем’єра відбулася 26 березня 1926 року в театрі «Ан дер Вин» і відразу підкорила серця глядачів багатьох країн.

3 лютого 1928 року не стало Паули, її кончину композитор переживав дуже важко. Вже ні з ким у Кальмана не буде такої душевної близькості, як з Паулою. Була в його житті зв’язок з актрисою Агнесою Естерхазі, але до шлюбу вона не призвела.

Одного разу навесні в кафе Кальман помітив красиву, але дуже скромно одягнену дівчину. Вона виявилася дочкою російського офіцера царської армії, який загинув у Першу світову війну, уродженкою Пермі. Звали її Віра Макинская, і вона була на 30 років молодше Імре. Після революції дівчина разом з матір’ю емігрувала з Росії, і безуспішно намагалася стати кіноактрисою. Актрисою Віра не стала, але стала дружиною великого Кальмана.

Після одруження молоді переїхали в «Віллу троянд», де в 1929 році у них народився первісток Чарлі. Кальман почав роботу над оперетою «Фіалка Монмартру» і присвятив її дружині. Пізніше у пари народилися дві дочки – Лілі і Івонка.

Запальний і неповторний Кальман

Кальман був на піку слави. Віра влаштовувала розкішні прийоми, на які збиралися всі знамениті та впливові особи. Хоча сам Кальман був абсолютно байдужий до розкоші і блиску. Все, що він хотів – це писати музику.

30 жовтня 1932 року було відсвятковано 50-річчя Кальмана. Вітальні телеграми надійшли з багатьох країн. Уряд Франції нагородив його орденом Почесного легіону

Кальман приступив до написання оперети «Імператриця Жозефіна», прем’єра якої відбулася 18 січня 1936 року в цюріхському міському театрі.

Тим часом над Європою збиралися хмари, наближалася Друга Світова війна. У 1938 році в Австрії ввійшла німецька армія, і майже відразу почалися гоніння на євреїв. Правда, Кальмана німецькі влади, посилаючись на розпорядження Гітлера, пообіцяли присвоїти звання «почесного арійця». Але композитор ввічливо відмовився і поїхав разом з родиною спочатку в Цюріх, потім у Париж і, нарешті, в 1940 році в США, в Каліфорнії.

У Голлівуді він відчув себе незатишно, все тут здавалося чужим і культура, і звичаї, і побут.

У 1941 році Музичний коледж в Нью-Йорку присвоїв Кальмана ступінь почесного доктора. У 1942 році відбулася сварка в родині Кальмана, і він розлучився з Вірою, але через кілька місяців вони знову зійшлися.

В останні два десятиліття свого життя Кальман склав всього дві оперети – «Маринку» в 1945 році і незадовго до смерті «Аризонскую леді». Вони мали успіх, але не такий приголомшливий, до якого звик композитор.

Після розгрому нацизму, Кальман їздив до Європи, поклав вінок на могилу Легара, і знову повернувся в США.

У 1949 році після інсульту його частково паралізувало. Але як тільки самопочуття композитора трохи покращився, він за наполяганням Віри, переїхав у 1951 році в Париж, де його оточили шаною, уряд Французької республіки нагородив Кальмана Офіцерським Хрестом, який майже ніколи не вручається іноземцям. Кальман прожив ще два роки.

29 жовтня 1953 року він дописав оперету «Арізонська леді» і на наступний день покинув цей світ.

Похований, Великий Імре Кальман, як він сам заповідав, на Центральному кладовищі у Відні. На його могилі встановлена стела з чорного мармуру, на тлі якої варто плачуча муза.

В Австрійській національній бібліотеці відкрита меморіальна кімната Кальмана.

Музика оперет Кальмана – уособлення торжества життя, її святковість, легкість і краса не залишають слухачів байдужими. У ній звучить дух угорської народної пісні.

Але угорські мотиви, при всій їх соковитості і колориті не заважають музиці Кальмана бути близькою будь-якій людині, в якому б куточку світу він не жив.