Вусатий-смугастий і інші або С. Я. Маршак

17


Для мене Маршак починався з дитячих віршів. Таких, як «Вусатий-смугастий», «Дама здавала в багаж», «Ось такий неуважний», «Пошта» та багато інших, які охоче розучувала зі мною мама.

Пам’ятаю, що найбільше мене здивував і розсмішив «Містер Твістер, Мільйонер», який «Їде туристом в СРСР». І, звичайно, дивовижна за красою і проникливості казка «Дванадцять місяців».

Маршак писав: «Інтерес до дітей виникла у мене задовго до того, як я став писати для них книжки. Без будь-якої практичної мети бував я в петербурзьких початкових школах і притулках, любив придумувати для хлопців фантастичні та кумедні історії, з захопленням брав участь в їхніх іграх. Ще тісніше зблизився я з дітьми у Воронежі, коли мені довелося піклуватися про їх взуття, пальтах і ковдрах. І все ж допомога, яку ми надавали дітям-біженцям, носила відтінок благодійності. Більш глибока і постійний зв’язок з дітьми встановилася у мене тільки після революції, яка відкрила широкий простір для ініціативи в справах виховання».

В юності я зачитувалася сонетами Шекспіра в перекладі Маршака.

Самуїл Якович Маршак народився 3 листопада 1887 року у Воронежі, в сім’ї майстра миловарного заводу, мати Євгенія Борисівна Гительсон була домогосподаркою. Сім’я Маршака вела свій рід від талмудістскіх предків, зокрема, від відомого рабина і талмудиста (1624-1676) Ахарона Шмуеля бен Ісраеля Койдановера. Якщо скласти перші літери, то якраз і вийде – Махаршак.

Жила сім’я, за словами Маршака на фабричних околицях. Раннє дитинство Самуїла пройшло в містечку Острогозьку під Воронежем. Там же він вступив в Острогожскую гімназію. Але в ранньому дитинстві якийсь час хлопчик жив у свого діда у Вітебську, де вивчав іврит.

Батько Маршака, Яків Миронович Маршак самостійно вивчав хімію, проводив досліди, сподіваючись знайти кращу роботу, сім’я переїжджала з міста в місто. У 1902 сім’я Маршака переїхала в Петербург. Юний Самуїл продовжив навчання у 3-й Петербурзької гімназії.

Великий вплив на майбутнього письменника надав вчитель словесності, який заохочував його інтерес до класичної літератури, прихильно оцінював його перші поетичні досліди і вважав його вундеркіндом.

Одна з поетичних зошитів Маршака потрапила в руки відомого російського критика та мистецтвознавця Ст. Стасова, який і посприяв перекладу його в одну з кращих гімназій столиці. У грудні 1902 року, на прохання Ст. Стасова Маршак написав текст кантати, яку виконав синагогальний хор в пам’ять про померлого в цьому році в Німеччині в Бад-Хомбург, російського скульптора-єврея Марці Антокольском – Мордехае.

Вусатий-смугастий і інші або С. Я. Маршак
Критик Ст. Ст. Стасов і С. Я. Маршак. 1903-1904 р.

Маршак багато часу проводив у публічній бібліотеці, де працював Стасов. В 1904 році в будинку Стасова Маршак познайомився з Максимом Горьким, який зацікавився обдарованим юнаком і запросив його на свою дачу в Ялті.

Маршак прийняв запрошення жив на дачі Горького в 1904-1906 роках. До нього чудово ставилася дружина Горького – Катерина Павлівна Пєшкова. Живучи в сім’ї Горького Самуїл опублікував у 1904 році в петербурзькому журналі «Єврейська життя» кілька віршів, у тому числі «Над відкритою могилою», присвячене незадовго до цього помер від серцевого нападу в Австрії сіоністського лідера Теодору Герцлю.

У 1907 році вийшов перший збірник Маршака «Сиониды», в який увійшли вірші на єврейські теми.

Під впливом Іцхака Бен-Цві Маршак примкнув до руху «Поалей Ціон», вів нелегальну роботу серед студентів, учнівської молоді, співпрацював з газетою «Єврейська робоча хроніка». Повернувшись до Петербурга, він публікувався в журналах «Єврейська життя» і «Єврейський світ». У Петербурзі Маршак так само співпрацює з журналом «Сатирикон», де знайомиться і зближується з поетом-сатириком Сашею Чорним.

Разом зі своїм братом та сестрами Самуїл став випускати рукописний гумористичний журнал «Чорт зна що», де так само публікувався Саша Чорний. Але журнал проіснував недовго, на його закритті наполіг батько Маршака.

Восени 1911 року Самуїл Якович разом зі своїм другом, поетом Яшею Годіним в якості кореспондента петербурзької «Загальної газети» і «Синього журналу» відправився на Святу Землю, з Одеси вони відплили на кораблі. Побували в Сирії і Палестині, жили в наметовому містечку під Єрусалимом. Свої подорожні нариси, частина яких була опублікована, Самуїл посилає до Петербурга в сіоністський журнал «Світанок».

Під час цієї поїздки Маршак написав кілька хороших віршів, серед них і говорить сама за себе – «Ми жили табором в наметі…».

У цій поїздці Маршак познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією Михайлівною Мильвидской. Після повернення в Росію закохані одружилися. В кінці вересня 1912 року пара вирушила до Англії, де Маршак навчався спочатку в політехнікумі, потім у Лондонському університеті.

І це навчання придалася в подальшому, як він сам писав пізніше: «На моєму факультеті ґрунтовно вивчали англійську мову, її історію, а також історію літератури. Особливо багато часу приділялося Шекспіру. Але, мабуть, найбільше подружила мене з англійської поезією університетська бібліотека. У тісних, суцільно заставлених шафами кімнатах, звідки відкривався вид на деловитую, кишевшую баржами і пароплавами Темзу, я вперше дізнався, що перекладав згодом, – сонети Шекспіра, вірші Вільяма Блейка, Роберта Бернса, Джона Кітса, Роберта Браунінга, Кіплінга. А ще набрів я в цій бібліотеці на чудовий англійський дитячий фольклор, повний химерного гумору».

Під час канікул молодята подорожували по Англії пішки і слухали народні пісні і балади.

Ще перебуваючи в Англії Маршак, приступив до перекладів англійських балад, які повернувшись в 1914 році на батьківщину, опублікував у журналах «Північні записки» і «Російська думка».

Під час Першої світової війни Маршак надавав допомогу дітям біженців.

В 1915 році в сім’ї Маршаков сталося велике горе – їх маленька дочка, яка народилася в 1914 році в Англії, перекинула на себе киплячий самовар і померла від опіків.

У 1915 році сім’я Маршака жила у Фінляндії в природному санаторії доктора Любека.

У 1920 році в Краснодарі Маршак організував цілий комплекс культурних дитячих установ. Серед них був і один з перших у Росії дитячих театрів, для нього Маршак сам писав п’єси.

У 1922 році Маршак переїхав у Петербург і разом з ученим-фольклористом О. В. Капіцею керував студією дитячих письменників в Інституті дошкільної освіти Наркомосу.

У 1923 році вийшли перші збірники його віршів для дітей – «Будинок, який побудував Джек», «Дітки в клітці», «Казка про дурному мишеня». Був організований яків маршак в цьому ж році дитячий журнал «Горобець»

Пізніше у 1924-1925 роках – «Новий Робінзон», де друкувалися багато відомі письменники – Е. Л. Шварц, В. о. Біанкі, Б. З. Житков та інші.

У 1934 році на Першому з’їзді радянських письменників С. Я. Маршак зробив доповідь про дитячій літературі і був обраний членом правління СП СРСР.

У 1937 році створене яків маршак дитяче видавництво в Ленінграді було знищено, багато талановиті люди репресовані.

У 1938 році Маршак переїхав до Москви.
У 1939-1947 роках він був депутатом Московської міської Ради депутатів трудящих.

У 1946 році помер від тифу один з синів Маршака.
У роки Великої Вітчизняної війни письменник займався збором коштів у Фонд оборони. Передавав великі суми для створених в Литві інтернатів та дитячого садка для єврейських дітей-сиріт, батьки яких загинули в результаті Голокосту.

Він продовжував так же публікувати вірші, працював у жанрі сатири, публікувався в «Правді» і створював плакати в співдружності з Кукрыниксами.

У 1960 році Маршак публікує автобіографічну повість «На початку життя», в 1961 році збірник статей про поетичну майстерність – «Виховання словом», у 1962 році вийшов збірник «Вибрана лірика».

Більше 50 років Маршак писав вірші, фейлетони і серйозну літературу. Його книги перекладені на багато мов світу. І, звичайно займався перекладами.

Сподіваюся, що ще не одне покоління буде насолоджуватися чудовими перекладами сонетів Шекспіра, пісень і балад Р. Бернса, віршів У. Блейка, У. Вордсворта, Дж. Кітса, Р. Кіплінга, Е. Ліра, А. Мілна… Перекладав він так само білоруських, українських, литовських, вірменських та інших поетів.

Маршак був чотири рази нагороджений Сталінською премією – 1942, 1946, 1949, 1951годов, двома орденами Леніна, іншими орденами і медалями. Що, однак, не принесло письменнику ні щастя, ні спокою.

Його старшому синові Иммануэлю (1917-1977), радянському фізику лауреата Сталінської премії третього ступеня в 1947 році за розробку способу аерофотозйомки, тодішнє керівництво військово-промислового комплексу – Д. Ф. Устинов і ряд його підлеглих – відмовили в можливості підбирати кадри і очолювати інститут, який він же і створив.

Іммануель був так само і перекладачем. Він перевів кілька книг, в їх числі роман Джейн Остін «Гордість і упередження».

Самуїл Якович Маршак помер 4 липня 1964 року в Москві.

Нестерпно боляче читати залишені нам записки Корнія Чуковського про останні дні Маршака, які вони тоді провели разом: «Ми жили тоді в санаторії. Сліпий, оглохший, отруєний антибіотиками, виснажений бессонницами, исцарапавший себе до крові через лютої алергії, він повною мірою зберіг свою могутню літературну потенцію… Він сидить біля столу напівмертвий, на столі купа рукописів… «Щоб забутися від смертельної туги, – говорить він, – я за ніч переклав сім віршів…»

Після смерті Самуїла Яковича його старший син, шануючи традиції батька, продовжував збирати його друзів у квартирі Маршака в Москві на вулиці Чкалова, біля Курського вокзалу.

На батьківщині С. Я. Маршака у Воронежі його ім’я носить вулиця.

Онук Маршака Яків відомий лікар-нарколог. В Ізраїлі В даний час живе онук Маршака Олексій Сперанський.

Мені здається, що Маршак – письменник на всі часи. І особливо багато його твори актуальні в наш час, так як вони виховують у юних серцях любов, повагу до людей, закликає до братерства і рівноправності, незалежно від кольору шкіри і раси.

«…Сниться мені: у рідну землю
Ми увійдемо у вогнях заходу
З запыленною одягом,
Замедленною стопою…
І, увійшовши в святі стіни,
Підійдемо до Ерусалиму,
Ми безмовно на колінах
Цей день благословимо…
І з пагорбів окинемо поглядом
Ми долину Йордану,
Над якою пролетіли
Многоскорбные століття…
І над полеглими в пустелі,
Перед обличчям тисячоліть
У блиску жовтого заходу
Зарыдаем в тиші…
А назавтра, на світанку,
Вийде з піснею дочка народу
Збирати квіти в долині,
Де блукала Суламіф…
Підійде вона до обриву,
Подивиться з посмішкою у воду.
Та знайомому баченню
Засміється Йордан».