11 листопада День пастуха

0
92


У багатьох країнах 11 листопада відзначається День святого Мартина, який є покровителем пастухів.

За легендою легіон, в якому служив Мартін, якось наблизився до французького міста Аміс. Стояла пізня осінь, холодно, вітряно і солдатам хотілося скоріше опинитися біля теплого вогнища і поїсти гарячої їжі, вони прискорили крок і не помітили, що сидів біля міських воріт старезного діда в лахмітті, гримав зубами від пронизує наскрізь вітру.

Мартін ж, очолював свій легіон, сидів на коні в багато прикрашеної, довгій червоній накидці.

Побачивши замерзлого, голодного жебрака, що просить милостиню, він зупинив військо, дістав меч і відрізав половину від своєї розкішної накидки. Разом з шматком накидки він віддав жебракові і свій хліб. А коли той хотів подякувати Мартіна, він уже в’їжджав у місто Аміс.

З тих пір Святий Мартін вважається покровителем бідняків, солдатів, сукноделов, домашніх тварин, птахів і альпійських пастухів.

У минулі часи В День Святого Мартіна, коли вже закінчувалися сільські роботи на кожній вулиці, у кожному дворі запалювалися вогнища, в які кидали кошики, в яких ще зовсім недавно лежали плоди зібраного врожаю.

Через ці багаття стрибали, потім від них запалювали факели. В марші брали участь ряджені, в тому числі і Святий Мартин і Мартинов представник – хлопчик, тулуб і кінцівки якого були обгорнуті соломою.

У цей день пастухи гостювали по селянських хатах. Господарі намагалися їх всіляко догодити.

Пастушеством здавна було пов’язане з різними повір’ями, звичаями, обрядами, і навіть чаклунством.

Вперше виразно роль пастуха була представлена в Біблії, де сказано, що першим був Авель пастухом (Буття. 4: 2.), а потім слово «пастух» стало вживатися до всіх осіб, пасущим худобу.

Пастух – людина, пасущий за встановлену плату чужу худобу.

Але, звичайно, пастухи існували задовго до нашої ери.

Стародавні греки, проживаючи в горах, переміжних з альпійськими лугами та долинами, з незапам’ятних часів розводили кіз і овець. Покровителем пастухів у Стародавній Греції був бог Пан, про якого розповідається в численних грецьких міфах.

Пізніше Рабле назве Пана «Добрим Пастирем», який є «все, що є», бо як по-грецьки «все» і є – «Пан».

У міфологічній традиції пастух, пастир – це ще і захисник, і путівник, і патріарх, і вождь і месія.

Пастухов в давнину вважали причетними до природної мудрості, за народним повір’ями їм було дано спілкуватися із тваринами і рослинами, з небесними світилами і підземним царством.

У стародавніх євреїв, наприклад, бог – Пастух, земля подібна пасовиську, а люди – худобі, охоронюваному Пастухом – «Пастир Ізраїлю! Внемли; ведучий, як отару, Йосипа, що сидить на херувимах, яви себе», але «горе негодному пастуху, який покидає отару!..»

До пастухів можна віднести і Авраама, як власника стад і пастиря єврейського народу.

У Новому завіті на перше місце висувається переносна трактування образу Пастуха в особі Ісуса Христа. Саме пастухам з’явився Ангел Господній, і вони прийшли з його подачі поклонитися немовляті Христу.

Але в деяких традиціях, наприклад землеробських, пастух іноді розглядалося в образі дикого кочівника, розбійника.

В літературі, починаючи з античності, Пастух оточувався ореолом таємничості. Наприклад, нерідко пастухами виявлялися кинуті царські сини, наприклад Паріс, Едіп.

Пастухи і пастушки оспівувалися в поезії античних авторів. Багато чули про «Дафніс і Хлое» Лонга, напевно, менш відома сучасникам буколическая поезія Феокріта – давньогрецького поета III ст. до н. е.

11 листопада День пастуха
Давид Тенірс Молодший, 1650
© Ермітаж

Пастушої темі присвячено і багато вірші великого давньоримського поета Вергілія, поезію, якого цінував Олександр Сергійович Пушкін і яка досі перекладається на різні мови світу.

В античній культурі пастухи і пастушки зображувалися найчастіше юними прекрасними створіннями.

Буколическая тема відродилася в мистецтві зрілого і пізнього середньовіччя.

У слов’ян покровителем пастухів був Бог Велесъ. Наші предки так і говорили – «Велесъ скотій Богъ.

Пастухи тоді теж вважалися особливими людьми, здатними домовлятися з духами природи і були як би посередниками між духами-господарями лісу і власниками тварин.

Російська література так само идеализировала ранній образ пастуха. Наприклад, всі ми пам’ятаємо прекрасного юного пастуха Леля з казки «Снігуронька» А. Н. Островського.

Але пізніше, образ пастуха змінився, так як в реальності в пастухи йшли, як правило, від безвиході, крайньої бідності. Ставали пастухами люди самотні, які не мають своєї землі або страждають від якогось фізичного недоліку, або вихідці з іншого села, повіту. Одружитися пастуху було складно, у багатьох селах вважалося, що віддати дочку за пастуха «остання справа».

Але пастухи зустрічалися і за покликанням. Це люди люблять самотність, свободу, схильні до філософії і навіть чаклуни. Як не дивно саме останні цінувалися особливо, так як мали більше можливостей повертати господарям худобу в цілості й схоронності.

Протягом пасовищного сезону пастух був у відповіді за кожну тварину. А втрати худоби у пастухів були неминучі. За літо в залежності від місцевості та розміру стада гинуло в середньому до трьох голів.

Платили пастухам скрізь по-різному і натурою – продуктами, можливістю безкоштовного постою – нічлігу, і грошима. Недбалого пастуха могли прогнати, нерідко при втраті тварини з нього стягували половину його вартості. Однак сваритися з пастухами в старовину вирішувалися рідко, вірячи, що образившись, пастух може нашкодити стаду.

У наш час професія пастуха втратила свою таємничість.

Але принадність спілкування з природою, напевно, залишилася, так як багато чоловіків, чиї бабусі і дідусі жили в селі, досі з теплотою згадують, як ходили з пастухами і стадом в нічний. Як сиділи біля вогнища і слухали різні, найчастіше неймовірні історії, прислухаючись, як іржуть коні, мукають корови і як з лісу лунають таємничі нічні звуки, давним-давно незрозумілі городянам.