Часто в розмові з подругою, коли та нарікає, що дуже втомилася, нічого не встигає і постійно не висипається, ставиш резонне питання: «А дочка тобі допомагає?», а у відповідь – «Та ти що, у неї випускний клас, таке навантаження в школі!» Знайомо, чи не правда? А потім та ж подруга гірко скаржиться, що у дочки в кімнаті все догори дном, речі розкидані, навколо пил, брудні чашки і порожні фантики… І мама абсолютно щиро дивується: «От скажи, звідки у неї це?!» Ситуація з хлопчиками нітрохи не краще, їх мами деколи взагалі свято впевнені, що робота по дому «не чоловіча справа». От і постає такий дорослий бовдур з-за столу, навіть не спромігшись прибрати за собою тарілку і поставити її в мийку: навіщо, для цього є мама!
Незважаючи на те, що хочеться все ж більше поговорити про обов’язки дітей, винесені в заголовок статті і права, і обов’язки. Чому? Права і обов’язки дитини – дві сторони однієї медалі, і те, і інше є невід’ємною частиною виховного процесу. Кожна дитина індивідуальність від народження, питання в тому, як ця індивідуальність проявиться, в яке русло ми, батьки, її направимо. Вихователями не народжуються, дитина вчиться і осягає життя, разом з ним вчимося й ми, батьки. З покоління в покоління робимо одні і ті ж помилки… не Можна вимагати від дитини того, що ми самі не пояснили, чому не привчили, від чого довгі роки старанно захищали – чи то під гаслом «нехай у нього буде щасливе безтурботне дитинство!», чи то тому, що нам так було зручніше і швидше.
Не скажу, що з правами дитини все так ідеально. Ні для кого не секрет: є чимало сімей, де права дитини порушуються з самого народження. Діти позбавлені елементарного – догляду, турботи, їжі, одягу. Власне, на сторожі прав дитини і покликані стояти відповідні структури, органи опіки та ювенальна юстиція. Однак права – це приємно, це ніби як нам повинні, таке швидко запам’ятовується і сприймається прихильно. Та й школа вносить свою лепту в те, щоб дитина була в курсі своїх прав.
А ось з обов’язками складніше. Це вже ми повинні варіант «хочу – зроблю, не хочу – і так добре» тут уже не проходить. І дорослому часом не дуже-то хочеться що-небудь робити просто тому, що це необхідно, не дарма ж виник термін «обязаловка», як синонім роботи через силу, того, від чого нікуди не дінешся при всьому бажанні. Що вже говорити про дитину? Діти по своїй суті швидко захоплюються багатьма речами і так само швидко втрачають до них інтерес. Поки допомога мамі або татові носить характер гри, це щось нове, захоплююче. Але варто тільки поставити ту ж просту роботу по дому на постійну основу, поставити її дитині в обов’язок та інтерес може дуже швидко згаснути. Більше того, можна натрапити і на відкритий опір з боку малюка, то саме «не хочу, не буду!»
Більшість дітей з самого раннього віку як магнітом тягне на кухню. Це незвідана територія, дитині дуже цікаво, що ж там робить мама, він щиро хоче теж брати в цьому участь. А що робимо ми? «Не заважай, не путайся під ногами, мамі ніколи! Піди, пограйся (подивися мультики, що-небудь намалюй)!» – потрібне підкреслити. Знайоме? Так, звичайно, кухня це зона підвищеної небезпеки, потрібно постійно дивитися за малюком. Так, що одна мама легко зробить за годину, в компанії з дитиною виллється у 1,5-2 години роботи. Все це так. Але все легко вирішується… А інакше пройде час, і вже сама мама спробує залучити дитину до прибирання зі столу, миття посуду або участі в приготуванні їжі – і натрапить на відверте нерозуміння і небажання з його боку. Виникає справжній когнітивний дисонанс: стільки раз проганяли, а тепер мало не силоміць тягнуть! І кому за це спасибі? Тільки собі. Упущений момент природного інтересу, не отримані певні навички, дитину не похвалили за виконану роботу і не заохотили на виконання її в подальшому – все. Ні мотивації, ні бажання.
Що заважає навчити самих маленьких дітей прибирати за собою іграшки? Спочатку удвох: «Ходімо, допоможеш мамі! Разом ми впораємося швидше, а потім я довше почитаю тобі перед сном». А поступово можна просити про це і самого малюка, і потім обов’язково похвалити: «Ти мій помічник, що б я без тебе робила!» Так само і з особистими речами дитини: привчіть їх знімати і акуратно складати на стілець – не доведеться потім нарікати на бардак в кімнаті підлітка.
Навіть дитина 4-5 років цілком може взяти участь у прибиранні квартири, наприклад, витерти пил. Дітей трохи старшого віку можна вчити підмітати, поливати квіти, виносити сміття, накривати на стіл і допомагати мамі нести покупки з магазину. Учню молодших класів по силам похід в сусідній магазинчик за нехитрими покупками на зразок хліба і молока, прибирання своєї кімнати, миття посуду. Обов’язково участь дітей у догляді за домашніми улюбленцями: він цілком може прибрати клітку морської свинки або лоток кошеня, поміняти воду в мисках, нарвати кролику трави. Не бійтеся «перевантажити» дитини – поки що для нього це свого роду гра. І не забувайте обов’язково хвалити за виконану роботу – це мотивація, щоб ваш син або донька і надалі хотіли нею займатися.
Є ще один дуже небезпечний момент: якщо в дошкільному віці у дитини були певні обов’язки по будинку, то з походом до школи картина разюче змінюється. Звичайно, школа-це подія величезної важливості в житті малюка, йому треба повністю перебудувати свій режим. Таке ніколи не відбувається гладко та без проколів, перші кілька місяців перетворюються у безкінечний цейтнот, дитина постійно щось не встигає. І часто батьки йдуть по шляху найменшого опору і оголошують: «Відтепер твоя наиглавнейшая обов’язок вчитися, решта остільки-оскільки». Це неправильно, школяр чудово може встигнути і уроки зробити, і обов’язки по дому виконати, і на розваги ще час залишиться. Навчіть дитину раціонально використовувати час, допоможіть йому на перших порах – чим швидше він звикне робити все в строк, не відволікатися на сторонні речі, тим менше ймовірності знайомої картини: пора спати, а половина уроків ще не зроблена. А щоб спільне приготування домашніх завдань не увійшло в звичку, поясніть: «Знаєш, ми не зможемо завтра піти в кіно, я весь вечір просиділа з тобою за уроками і не приготувала обід. Тепер я повинна залишитися вдома і приготувати їжу, інакше і тато, і ти, і я – ми всі залишимося голодними!»
Навіть якщо у молодших класах ви уникли спокуси захистити дитину від «зайвої» роботи, не факт, що ситуація не повториться один до одного в старших класах. І тут все вже набагато складніше – дитина виріс і запросто може просто-напросто козиряти своєї «сверхзагруженностью». Батьки, будьте реалістами: якщо ваше чадо здатне під час виконання супер-пупер-складного домашнього завдання кожні 5-10 хвилин відволікатися на СМС або чергове повідомлення з «вконтакту», воно цілком може відволіктися на 20-30 хвилин, щоб, приміром, вимити посуд!
Зрозуміло, що ми всі хочемо, «як краще». Скажу жорстко, не хочете отримати «на виході» махрового егоїста і стовідсоткового споживача – приділіть час вихованню у дочки або сина почуття відповідальності, привчіть їх до посильної роботи і дохідливо розтлумачте: прав без обов’язків не існує. Чесне слово, в майбутньому це окупиться стократ!
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
