Напевно, багато виїжджаючи на природу і гуляючи біля річки або озера, помічали ледве колишуться від перебігу масу, що нагадує звичайну водорість. Насправді це зовсім не водорость, а прісноводна губка бодяга.
Її народні назви – водяний мох, надошник, дівочі рум’яна.
Чому власне дівочі рум’яна? Тому, що в старовину рум’яна, якщо і були, то користуватися ними могли тільки люди заможні. Але панянки-селянки теж хотіли бути рум’яними, і якщо не вистачало природного рум’янець на всю щоку, використовували бодягу.
Є навіть легенда. Одного разу Зоря стала бліднути, втративши яскраві фарби і люди, перестали помічати її на небі. Від цього і людям радості мало і самої Зорі печаль. І ось сидить Зоря дівчина якось на березі озера і сльози ронить. Звідки не візьмись, виринає русалка і питає Зорю:
– Чого ти плачеш, дівчино небесна?
Повідала їй Зоря про свого смутку.
– О, так твоєму горю допомогти легко, – відповіла русалка, змахнула хвостом і зникла у воді. А коли вона з’явилася знову, то тримала в руках якийсь буруватий ком, з якого стікала вода.
– Ось, – сказала русалка і простягнула це щось Зорі.
– Що це? – здивовано запитала та.
– Губка озерна, коли нам з сестрицями хочеться порадувати мешканців озера рум’янцем, ми натираємо щоки цієї губкою. Натри і ти. Ось, побачиш, що рум’янець повернеться на твої щоки.
Послухалася Зоря ради русалки, прийняла подарунок і натерла щоки губкою. Ох, і запалали ж вони. Люди побачили на небі зорю і зраділи. А вже, як була рада сама Зоря…
Бодяга звичайна – Spongilla lacustris L – прісноводна губка з сімейство нитчастих, групи крем’яних.
Губки – це все-таки рослини, самі по собі вони нерухомі. Колихатися можуть тільки від течії. Ростуть вони в колоніях і всі окремі особини з’єднані один з одним.
Оселяються губки в досить глибоких місцях на твердих предметах – каменях, валунах, корчах, затонулих стовбурах дерев, вбитих у дно палях, на скелях, бетонних палях і укріплення мостів, гребель. Бодяга невеликих розмірів може оселитися на черепашках молюсків, ручейников.
Молоді губки являють собою певний потовщений конус, який потім виростає в пластину, що покриває той предмет, на якому знаходиться. Потім на пластині відростають своєрідні гілочки жовтого, зеленого або сірого кольору.
Скелет бодяги складається з одновісних крем’яних голок, які склеєні спеціальним органічним роговим речовиною – спонгином, який і надає міцність всій масі.
Витягнений з води бодяга являє собою грудку різної форми у вигляді ноздреватой маси найчастіше зеленого кольору різних відтінків. Але може мати білий, жовтий, сірий колір. Вага грудки може коливатися від 200 г до 1 кг, а іноді і більше.
Дрібні і крупні пори покривають все тіло бодяги. По дрібним вода надходить у глибину тіла губки. Більш великі служать для введення розчиненого у воді кисню і найдрібніших організмів, розчинених у воді, якими губка харчується.
Звичайно, внутрішня будова губки вчені розглянули і описали з допомогою мікроскопа.
Восени губка відмирає, утворюючи велику кількість геммул – зимових нирок. Геммулы покриті спеціальною міцною оболонкою, яка захищає їх від холоду взимку. Весною геммулы проростають, стаючи, таким чином, молодими губками.
Бодяга дуже живуча. Наприклад, якщо її трохи перетерти в порошок і кинути у воду, то потрапивши на дно розрізнені клітини, що з’єднуються в групи, з яких з’являються дрібні особини.
Нам би таку регенерацію!
Прісноводна губка – корисний мешканець річок і ставків, так як служить біологічним фільтром для води.
Губку з давніх часів добувають для медичних і косметичних цілей. Влітку її витягують з води і очищають від усіх сторонніх предметів, добре промивають і висушують на відкритому повітрі, на сонці. При промислових заготовках губку сушать у спеціальних печах.
Після просушування вологість губки не повинна перевищувати 10%. Субстанція легко розтирається пальцями в порошок того кольору, який мала видобута губка.
Однак самостійно любителю витягувати з води бодягу не так вже й легко.
Якщо вода прозора, то побачити її можна, але для витягування на поверхню потрібен довгий багор або інші пристосування.
Якщо бодяга на камені, корчі, то витягувати її доведеться разом з цими предметами.
Якщо ж вона на палях та інших масивних спорудах, то треба приловчитися, щоб відірвати її, а потім виловити за допомогою сачка. Легше купити її в аптеці.
Бодяга містить: вапно, кремнезем, фосфорнокислі і вуглекислі солі, йод і інші органічні речовини.
Звертатися з бодягою потрібно обережно, так як при попаданні на слизові, вона їх травмує. Працюючи з бодягою, не можна доторкатися до особи, тим більше до очей, носа, рота.
У Київській Русі за допомогою бодяги позбувалися від синців і синців. У сучасній народній медицині з бодяги готують мазь, змішуючи її з олією, і наносять на хворі місця при радикуліті, ревматизмі, ішіасі, невралгії, неспецифічних хронічних артритах, поліартритах, люмбаго.
Мазь
1 чайну ложку порошку бодяги змішати з 1 ст. ложкою рослинного масла.
Як тільки з’явиться невелика червоність, мазь негайно змивають мильною губкою або тампоном, витирають хворе місце насухо і загортають теплим шарфом або шаллю.
Бодяга застосовується в косметиці. Особливо вона корисна жирній шкірі з вуграми, пігментними плямами і веснянками.
Маски з бодяги розширюють судини, покращують кровообіг, сприяють лущення, почервоніння.
Але при сухій тонкій шкірі масками з бодяги користуватися не можна. Не можна наносити її і на шкіру, де є ранки, подряпини, розширені судини.
Маска з бодяги
2 чайні ложки порошку бодяги змішати з 3%-м розчином перекису водню до консистенції крему нанести на обличчя на 15 хвилин. Потім змити теплою водою, потім обполоснути холодною і змастити жирним кремом.
Курс лікування 15 днів.
При чутливій шкірі перекис замінюють молоком або вершками.
Не можна накладати маски з бодяги на губи, повіки, навколо очей, біля ніздрів. Маску з бодяги не слід використовувати після вищипування волосків, гоління.
Маска з бодяги з білою глиною
1 чайну ложку бодяги змішати з 1/2 чайної ложки білої глини, розвести вершками до консистенції сметани і рівним шаром нанести на обличчя.
Через 15 – 20 хвилин змити теплою водою.
Після маски буває почервоніння і поколювання. Це «працює» бодяга.
Але перш, ніж користуватися бодягою, потрібно нанести її на згин ліктя, щоб переконатися, що немає на неї алергії.
Бодягою лікують і жирну себорею
1 чайну ложку порошку бодяги розвести 3% перекисом водню до консистенції сметани, підігріти на водяній бані, втерти в коріння волосся.
Змити через півгодини теплою водою, добре промиваючи волосся і шкіру голови.
Курс лікування – 8 процедур. 1 раз в 5 днів.
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
