Перший шлюб – помилка або доля

0
191


Пам’ятаю, як ми з Мишком познайомилися. Це було на вечірці у подруги, в честь закінчення КІСІ. Він прийшов з другом її однокурсника. Потім почалися телефонні дзвінки, з розмовами по кілька годин. Рідкісні зустрічі, він багато працював. Перший поцілунок перед дверима під’їзду. Його визнання в любові були такими ніжними. Все було переповнене почуттями. Приємно все це згадати. А потім його пропозицію руки і серця. Він так романтично запитав дозволу у моїх батьків, а потім подарував мені красиве кільце. Хіба це не казка?

Весілля було в нашому улюбленому ресторані, і свідком – та сама подружка, яка колись успішно закінчила КІСІ. Гостей було шістдесят чоловік. Погуляли здорово!

Ще якийсь час все було добре. Ми стали жити на орендованій квартирі, тому що своєї ще не було. А потім він став частіше засиджуватися на роботі. Я як раз роботу знайти не могла, тому Мишко казав, що хоче побільше заробити, тому бере більше замовлень. Оренда квартири, великі рахунку, на все це потрібні гроші. Мені це не подобалося, тому, що я взагалі перестала бачити чоловіка. На вихідні йому більше подобалося полежати під телеком, а я завжди хотіла піти до нашим спільним друзям. Він говорив, що втомився, адже він дуже багато працює. Це стало його постійної відмовкою. І ось я вже ходила по друзям одна. А коли приходила додому, прибирала порожні пляшки з-під пива і вимикала чергову пряму трансляцію футболу. Міша вже спав.

І ось нарешті мені вдалося влаштуватися на роботу. Мені порадили йти поки не по професії, а тимчасово зайняти посаду секретаря. Я так і зробила. Фірма хороша, начальник молодий і веселий. Думала, тепер моє сімейне життя налагодиться. Міші не потрібно буде допізна працювати, і ми зможемо більше часу проводити разом.

Але якось все пішло не так. Пам’ятаю, раз я прийшла додому втомлена і голодна. Їжі готової не було, я швидко зварила пельмені. Тут з’явився чоловік. Він був не в дусі, розкричався, що на вечерю пельмені, він їх і на роботі їсть достатньо. Навіщо йому така дружина, яка не може навіть борщу зварити?! Я тоді всю ніч плакала у ванній.

Далі – більше. Додому приходити вже не хотілося. Міша завжди був на взводі, лаявся і кричав по всякому приводу. У нього якісь неприємності на роботі почалися. Мабуть це якось на нього вплинуло. На роботі я відпочивала від домашніх скандалів. Загалом, в черговий вечір я йому сказала, що подаю на розлучення. У відповідь я лише почула: дура, адже я тебе люблю.

Розвели нас швидко, навіть місяць чекати не довелося. Я переїхала до батьків. Далі все стало якимсь сірим. Нічого вже не радувало. Ні зустрічі з друзями, ні веселий начальник на роботі, ні гуляння з подружками. Мені було не погано. Але й не добре. Я вже не дивилася на чоловіків як раніше, з якоюсь іскрою в очах, з інтересом. Зараз всі вони мені здавалися іншими. Бути може, тому що я очікувала чогось більшого від чоловіка… Колишнього чоловіка.

На мій день народження батьки запросили свого товариша, Семена Петровича. Дорослий чоловік, цікавий. Холостяк. Тільки після вечері, коли він пішов, мені запропонували спробувати побудувати своє життя з ним. Він людина позитивний. Надійний. Самотній. Все стабільно, своя квартира, невеликий бізнес. «Що тобі ще треба?» – запитали мене.

Мені було все одно. Я вже не чекала великої любові, а вийти заміж вдаліше може і не вийшло б. Весілля не було, ми просто розписалися, і вдома з батьками випили чаю.

У Семена була одна особливість, перед виконанням подружнього обов’язку, ввечері він завжди голився своєю електробритвою. Вона так дзвінко жужжала. І я, лежачи в ліжку, знала, що зараз прийде мій суджений. Іноді мене навіть вернуло від цього звуку.

Ми мило проводила час, їздили на озеро годувати лебедів, ходили в кіно. Тільки мені здавалося, що такий відпочинок для пенсіонерів. І, звичайно, все це не викликало в мене захвату. Моє сіре стан душі не зникло. Воно якось навіть посилилося. Мені не був противний Семен. Але моя душа його не жадала, як колись Мішу. З Семеном ми багато розмовляли, але ці бесіди були схожі на дискусію під час лекції. Не було такого, щоб базікати захлинаючись всю ніч до ранку. Все правильно, чітко, за графіком. Щоранку мене чекав сніданок, омлет і кави. А ввечері Сема включав пластинку своєї улюбленої музики. Я досі не знаю як вона називається. Я її кликала «твоє улюблене мотлох».

Іноді мені вдавалося трохи відволіктися від життя, коли ми з подружкою ходили в нічний клуб. Це було дуже рідко, тому що чоловік не схвалював, коли дружини немає вдома вечорами. Зате він дуже спокійно ставився до пельменів. Хоча, тепер мені не було потреби працювати. Сема добре заробляв. І я могла готувати все, що завгодно. Правда з роботи я так і не звільнилася.

Так минуло півроку. Я все рідше стала посміхатися. І все частіше задавати собі питання: може, даремно я тоді розлучилася з Ведмедиком? Може, як кажуть «стерпиться-злюбиться», і все обійшлося б?

Одного разу, коли в п’ятницю ввечері я прийшла додому, чоловіка вдома не було. Не було і його електробритви у ванній. А на столику у вітальні я знайшла записку: «Намагався, але не зміг. Вибач. Поїхав на тиждень. Пробач, що не виправдав твої надії».

Тут у мене ніби щось завмерло серце. Що ж тепер? Він приїде через тиждень, а я повинна до того часу переїхати. І що далі? Що потім? Як складеться моє життя? Я до сих пір секретар, і ніяких просувань у роботі мені не світить. Другий розлучення? Невже в цілому світі немає мого чоловіка? Чи це був Міша? Так що ж, я упустила свій шанс на щастя? І тепер всі, стара відьма навіки?! А Сема? Він не такий і поганий, як я собі надумала. Я до нього вже звикла, чи що. Чи тільки зараз помітила, який він насправді. У мене закрутилася голова. Я не пам’ятаю хід своїх думок, пам’ятаю, що прокинулася зранку, у вчорашньому светрі і джинсах, світло скрізь включений. І поряд ця нещаслива записка.

Не дарма кажуть «ранок вечора мудріший». Я прийняла рішення. І коли Семен повернувся через тиждень, його чекала привітна і любляча дружина.

Зараз у нас дві чарівні дочки, і все добре. Я знайшла роботу за фахом, і вже займаю посаду директора підприємства. Ми всі так само з чоловіком їздимо на озеро годувати лебедів і слухаємо його «улюблене мотлох» вечорами. Мені воно теж тепер подобається. Я його сміливо можу назвати своїм. Нам добре разом… але я все ще пам’ятаю Мішу.

Цікаво, як склалося б моє життя, не скажи я тоді цю злощасну фразу «я подаю на розлучення». Може бути, у нас були чудові стосунки? Бути може, не дарма кажуть, що шлюб має свої стадії розвитку, і перша найскладніша. І тоді ми, як молода сім’я, зіткнулися з труднощами, подолання яких просто не вистачило терпіння. Адже нічого суттєвого не сталося. Ми просто хотіли свята, а отримали побут. І правду кажуть люди, перший шлюб найсолодший.

Ой, чую, гуде Сьоміна електробритва. Ну, нарешті! Мені пора йти. Удачі вам!

Це авторська робота, а не автобіографічна стаття.
Всі персонажі вигадані, створені автором лише
для обмірковування ситуації.