Жінки Ернеста Хемінгуея

0
243


Ернест Хемінгуей – один з найвидатніших письменників ХХ століття. Незважаючи на горезвісний «залізна завіса», його творчість було дуже популярно і в СРСР. Між тим, життя Хемінгуея була сповнена скандалів і любовних пригод…

Перша любов і невдалі шлюби

Майбутній письменник народився у 1899 р. в Оук-Парк, багатому передмісті Чікаго, в родині лікаря. У 18 років юнак вступив стажистом в «Канзас-стар», після чого записався добровольцем в Червоний Хрест і відправився в північну Італію, де став водієм санітарної машини. У 1918 р. його серйозно поранило осколком у праве коліно. Потрапивши в госпіталь, Ерні до безумства закохався в двадцятисемирічну медсестру, яка лише жорстоко посміялася над почуттями «сопливого шанувальника»… Ернест так ніколи і не пробачив її, хоча саме ця історія лягла в основу чудового роману «Прощавай, зброя».

Вже після війни двадцятидворічний Хемінгуей повернувся в Європу в якості кореспондента «Торонто стар». Він вже був одружений на двадцатидевятилетней Хедлі Річардсон.

Хедлі розділила з Ернестом кращі роки його богемного життя в Латинському кварталі Парижа і подарувала йому сина Джека. «У ті роки ми були дуже бідні і дуже щасливі», — писав Хемінгуей незадовго до смерті.

Але в 1926 р. Хемінгуей, називав своє велике серце «мішенню для дурних стріл», закохався в Полін Пфайфер, дочка заможних американських католиків і кореспондентку журналу «Вог». Хедлі покинула Ернеста, він одружився на Полін і, на свій превеликий сум’яття, раптом виявив, що не в стані виконувати подружні обов’язки. За порадою дружини він пішов у церкву, став старанно молитися, і, дивна річ, це допомогло… «Тоді-то я і став католиком», — згадував письменник згодом.

Дружина-суперниця

Подружжя оселилося у флоридському містечку Кі-Уест, і Поліна народила двох синів, Патріка і Грегорі. Але, вирушивши в Іспанію, щоб робити репортажі про громадянську війну, письменник знайшов нову музу. У 1938 р. він зустрів Марту Геллхорн — теж військову кореспондентку, та ще й чарівно прекрасну блондинку, яка не виймала з рота сигарету, обожнювала подорожі і пригоди і, отже, була гідною суперницею Хемінгуея-журналіста і Хемінгуея-письменника.

Їх пристрасний роман, то і справа прерывавшийся з-за численних відряджень Марти, яка об’їздила всю Європу, в 1940 р. логічно переріс у шлюб, і подружжя разом вирушили до Китаю, щоб висвітлювати японо-китайську війну. Потім тридцятитрирічна Березня оселилася з Ернестом на Кубі, привела в порядок його напіврозвалений сільський будинок, радо приймала там синів чоловіка, але незабаром переситилася клопотами по господарству і поїхала в Європу, щоб писати про нову війну. Повернувшись, вона почала дорікати Ернеста за те, що він не пішов її прикладу і залишився на Кубі, і поступово їх подружнє життя перетворилася в довгу суперечку… У 1944 р. Ернест все-таки поклав дружину на лопатки. Журнал «Коллиерс» послав його на передову в якості власного кореспондента, а пристрасно бажала отримати це призначення Березня залишилася не при справах.

Подружжя перебралися до Лондона, де майже не бачилися один з одним, і незабаром Березня пішла від Ернеста, з гіркотою сказав йому на прощання, що сім років, проведених разом, були для неї роками рабства у самого жорстокого з рабовласників…

Дружина-рабиня

Втім, Хемінгуей не дуже засмутився: він вже познайомився з жінкою, якій судилося стати його четвертою і останньою дружиною. Схожа на хлопчиська-шибеника Мері Уелш працювала в Лондоні власним кореспондентом журналів «Тайм» і «Лайф» і була заміжня. Тим не менше, чи не при першій же зустрічі Ернест хоробро заявив їй: «Я не знаю, хто ви така, але хочу цього ж годину одружитися на вас».

Мері пішла за Хемінгуеєм в Париж, де вони оселилися в «Ритце». Тут уже зрілий письменник вдруге в житті відчув, що мужність залишило його. Хемінгуей у сум’ятті повернувся на Кубу і лише потім викликав туди свою нову дружину, вирішивши, що вона зможе найкращим чином впоратися з обов’язками господині його будинку.

На відміну від Марти, Мері змогла пожертвувати кар’єрою заради сім’ї, але це не вберегло її від крутої вдачі чоловіка. Неодноразово вона ставала жертвою жорстоких словесних образ і спалахів люті з його боку. Кілька разів Мері погрожувала залишити Ернеста, але він у відповідь погрожував самогубством і продовжував утримувати дружину при собі… «Він хоче, щоб всі жінки були як индеанки, — записала Мері у своєму щоденнику. — Розкуті в ліжку і рабськи покірні в побуті».

«Обряд самоспалення»

Мері-сяк вдалося змиритися з волокитством Ернеста. Коли подружжя жили в Парижі, Хемінгуей упадав за Марлен Дітріх, з якою познайомився в 1934 р. під час плавання через Атлантику. «Ми полюбили один одного з першого погляду, — писав згодом Нобелівський лауреат, — але до ліжка у нас так і не дійшло».

Пізніше Ернест почав з чи не безглуздою регулярністю закохуватися у зовсім молоденьких дівчаток, яких незмінно називав «доньками». Одна з них, вісімнадцятирічна венеціанка Адріана, стала прообразом Контессы в романі «Через річку, через ліс». Прочитавши книгу, вона запитала автора: «Як же міг ваш полковник закохатися в таку занудливую дівчину?»

Так чи інакше, життя з цією видатною людиною не принесла щастя ні однієї з чотирьох дружин письменника, до кінця життя став, до того ж, закінченим алкоголіком і параноїком. Після смерті Ернеста, який, як відомо, все ж покінчив життя самогубством, його вдова Мері опублікувала далеко не приємні спогади про дружину, в яких яскраво змальовувала сварки і бійки з ним. До речі, як і він, вона з часом і сама пристрастилася до пляшки. За словами Патріка Хемінгуея, сина письменника, вона «здійснила обряд самоспалення вдови, обливши себе джином»…