Волосяні ритуали

14


З давніх часів волосся вважалися осередком життєвих сил людини. Будучи своєрідною «одягом» для голови, захистом від негоди, вони були ще і знаком відмінності, предметом захоплення і гордості.

Як «волосочесы» перетворилися в перукарів

На планеті, здається, немає жодного племені, ні однієї народності, у яких з дитинства залишали волосся вільно рости, не застосовуючи до них в тій чи іншій мірі гоління, підстригання, розчісування, укладання, завивки, змащування і натирання різними речовинами.

Спочатку кожен був сам собі перукарем. Коли ж зачіска стала мірилом достатку і сану, з’явилася необхідність в професіоналах. Ними стали бродячі стригали, брадобреи, цирульники. Збройні нехитрим інструментом, вони ходили по селах і селищах, приводячи в порядок волосяний покрив місцевих жителів. Простий люд за невелику плату стригли і голили «під одну гребінку», над зачісками ж сановних людей і франтів працювали і поосновательней, і довше. Цирульники задовольняли запити і смаки людей усіх станів і різного достатку.

Скажімо, духовній особі, якій негоже було «світити лисиною», вони могли запропонувати накладне волосся на полотняній підкладці. Такі штучні волосся, які пізніше стали називати «перуками», що були поширені у багатьох народів. Перуками зазвичай користувалися люди з мізерною рослинністю на голові, а також актори, завзяті модники, вельможі, представники «таємних» професій… до Речі, від слова «перуку» і походить назва ремесла, майстрів якого в давнину називали «волосочесами», «причесниками» (у російській мові слово «перукар» відомо лише з першої половини XVIII ст.).

Коса дівоча краса…

Що ж, і справді, основним призначенням перукарів було не просто «голити лоб», а «чесати і прибирати голову», тобто робити зачіску. Як же стриглися і «прибиралися» наші предки, які зачіски носили?

Гладкі, високі, збиті, завиті — важко перелічити всі форми, які купував волосяний покрив після того, як над ним попрацював майстер. У давнину все, звичайно, було простіше. На срібній вазі, вилученої з одного степового кургану, ми бачимо скіфів з довгими, зачесаним назад волоссям, що спадає на плечі або стриженими «скобу»… Ця зачіска пізніше існувала в часи формування та розквіту Київської Русі.

Поширеною у слов’ян (особливо в українців) була зачіска «під горщик» («під макітру»). Волосся розчісували від тім’я «шапкою» і підстригали колом. Назва зачіска отримала від горщика, який надягав на голову для спрощення процесу стрижки.

Дівчата, у свою чергу, пишалися косами. Дівчина без довгої, нижче пояса, коси не мала ні щастя, ні краси. Коса вважалася честю і гордістю сільської красуні. Заплетание кос було пов’язано з численними обрядами. Коли дівчині вперше заплітали косу, то говорили: «Дівчина вгору (щоб росла висока), коса вниз (щоб волосся були міцними і довгими)». Під час укладання зачіски не можна було волосся, які «прилипали» до кінчиків гребінця, викидати надвір, так як птахи совьют з нього собі гніздо, а у дівчини гніздо зробиться на голові… Бабусі радили юним красуням не «заплітатися» на людях, тому що тоді нібито не прийдуть свати…

Волосся заплітали, як правило, в одну або дві коси (в деяких західних регіонах зустрічалися зачіски і в три, і чотири коси), подекуди в дрібні коси, як робить сучасна молодь, наслідуючи африканським племенам. Коси могли просто опускатися на спину, венкообразно укладатися на голові, закріплюватися треба чолом і на потилиці… Їх часто прикрашали стрічками, бантами, гребінцями, гудзиками, вплітали в них квіти.

Волосяна магія

Волосся в народних уявленнях символізували багатство, достаток і щастя. У багатьох сім’ях, коли дитина досягав однорічного віку, йому вперше стригли волосся. Вистрижене волосся зберігалися в родинах як реліквія, як магічне спадщину, яке допоможе в житті.

Їх і справді використовували в магічних цілях. Нерідко пучки волосся покійного, що зберігалися в родині, клалися до нього в домовину, «щоб на тому світі дати звіт за кожен волосся». Існувало повір’я, що, якщо зістригти бороду, то можна відняти у людини силу та здоров’я, а за допомогою певних маніпуляцій волоссям, навіть зробити старого молодим або, навпаки, звернути молодого до старого…

Про майстри іноді кажуть, що він не працює, а «чаклує». На думку простого люду, цирульники і брадобреи були дуже розуміються в чаклунстві в прямому сенсі, знали справжню причину багатьох хвороб і способи їх лікування. Цирульників нерідко називали також «кровопускателями», «рудометами», «зуборвачами». Справа в тому, що вони займалися не тільки стрижкою і голінням, але і зуби рвали, «відкривали жили» у хворих частинах тіла і виганяли «погану» кров… Спостерігають за цією процедурою балагури нерідко жартували: «Кров пустити – забити цвях у труну». Однак черга до цирюльникам не ставала коротшою. Люди йшли до волосочесам і брадобреям за красою, здоров’ям і доброю порадою. А зрізані пучки волосся несли з собою – щоб не опинилися в чужих руках.

І в наші дні деякі вірять в те, що волосся можуть бути об’єктом псування та інших магічних ритуалів, і намагаються їх не викидати. Сучасні парапсихологи кажуть, що стрижені волосся краще всього спалювати – тоді з вами точно не трапиться з-за них ніякої біди.