Через роки, через відстань: 45 років комедії «Джентльмени удачі»

19


Фільми – як відносини: є швидкоплинні, а є – на все життя. Саме щаслива доля останніх уготована стрічці «Джентльмени удачі». Не віриться, що улюбленій картині днями виповниться 45 років: 13 грудня 1971 року її вперше показали в московських кінотеатрах. Що передувало показу, чому обрано саме цей акторський склад і в чому секрет довгожительства комедії – про це поговоримо сьогодні.

Дивно, але фільм, який мав великий успіх, був знятий всього за три місяці. Проте його історія почалася трохи раніше – за два роки до прем’єри. Творчий тандем уже відомого режисера Георгія Данелія і молоденький письменниці Вікторії Токарєвої представив на суд комісії з «Мосфільму» сценарій. У авторів було своє бачення акторського складу і сюжетної лінії. Однак те, що було і стало, відрізняються як біле і чорне. Іншими словами, від задуманої кінокартини в реальності не залишилося нічого. Майже нічого: тільки актор Савелій Крамаров «фігурував» в тому і іншому сценарії.

Малося на увазі, що в комедії сяйнуть всі найвідоміші актори: Миронов, Биків, Нікулін, можливо, і Лев Дуров. Що головний герой – добрий міліцейський чин, який перевиховує злочинців. Що фільм буде називатися «Рецидивіст»… Але життя внесло свої корективи. Зірковий склад не «зростався» з різних причин: одні вже задіяні в інших проектах, інші хочуть піти від комедійних ролей в напрямку глибоких і ліричних.

Зйомки фільму, де головні герої блатні кримінальники, – справа досить ризикована у часи СРСР. Щоб уникнути проблем, сценарій фільму розіслали по вищим міліцейським чинам і відомствам. Мовляв, оцініть його на предмет відповідності з свідомістю радянських громадян. Не дивно, що кожен критик в погонах вніс свої поправки і рекомендації. Зокрема, чини з МВС поставилися з побоюванням до жаргонним словечкам, якими фільм буквально ряснів. На їхню думку, навіщо спокушати молодь застосовувати блатну мова у житті?

До того ж, чиновникам йому не припала основна сюжетна лінія, де головний герой – їх «колега». Довелося в терміновому порядку переписувати сценарій, хвацько закручений навколо вихователя дитячого садка, а «блатняк» замінювати на безневинні «сосиска», «сарделька», «Навуходоносор» і т. п.

Багато хто помилково вважають, що Георгій Данелія і є режисер улюбленої комедії. Насправді фільм зняв Олександр Сірий. Його життєва історія закручена не менше лихо, ніж сюжет кінокартини. Подаючий надії асистент режисера, однокурсник Данелія, він був засуджений на 8 років. З в’язниці Сірий вийшов через 4 роки, не маючи за душею нічого. Однак підтримка друзів не дала молодому «неблагонадійному» людини (так любили називати в СРСР йому подібних) опустити руки. Той же Данелія запропонував: він пише сценарій, виступає художнім керівником, а той знімає фільм. На цьому і порішили. Так що всі влучні слівця з вуст акторів-«кримінальників», тюремні плакати із закликами повернутися до правильного життя – це все звідти. Відчуте, особисто пережите режисером.

І ось всі нюанси враховані, сюжетна лінія побудована, сценарій переписаний, актори затверджено на ролі… З лютого 1971 по квітень цього ж року тривали зйомки. Географічно були задіяні 3 місця: Самарканд (в’язниця і втеча), Московська область (Срібний Бор), де по фільму знаходилася дача професора археології і Москва (дитячий садок, покинутий будинок).

Через роки, через відстань: 45 років комедії «Джентльмени удачі»

Проте в радянський час одна справа зняти фільм, і інше – «перестрибнути» всевидящую цензуру. Держкіно якраз довго і не давала «добро» на масовий показ картини. Може, «Джентльменів удачі» і спіткала б доля пролежати довгий час на полиці, якщо не заступництво вищих чинів. Подейкують, що тодішній глава МВС Щолоков реготав, як божевільний при перегляді фільму. Та й самому Брежнєву картина сподобалася. За його словами, всі блатні слова, з-за яких розсердилася цензура, відомі будь-якому хлопчикові. Тепер думка нагляду вже нікого не цікавило: з Генсеком не посперечаєшся.

Але інше питання: чи сподобається картина того, для кого знімалася – глядачеві? Прем’єра комедії відбулася 13 грудня 1971 року в московському кінотеатрі «Росія». Буквально на наступний день фрази героїв розтягнули на цитати. Чи Не в цьому полягає визнання картини і народна любов?

Люди юрбами повалили в зали, всі хотіли подивитися добру комедію, знятий в кращих традиціях радянського кіно. Проте зробити це було не так-то просто: спритні спекулянти скуповували всі квитки і продавали їх у 15 разів дорожче!

Якщо перейти до сухої статистики, то за 1972 рік фільм став лідером прокату. Чи жарт, його подивилися більше 65 млн. глядачів! «Меркантильний» показник такий: на зйомки картини витратили 400 тис. рублів, а заробили в 75 разів більше.

І сьогодні в нашій країні і на пострадянському просторі важко знайти людину, не знайомого з доброї позачасовий комедією. Чи Не занадто гучна назва для старого фільму? Доказ тому – прикуті погляди до телеекрану, в який би час року і доби не йшов би показ.