Де жити? Провінція або мегаполіс? Плюси і мінуси

31


Якщо судити з неякісним російським серіалам (а якісних серіалів нашого виробництва по пальцях перерахувати можна), то в провінції живуть тихі, добрі, ранимі люди, які «не жадібні до грошей» і люблять довго і нудно міркувати про красу берізок і нервовому співі міських горобців. А в мегаполісі живуть виключно холодні і пихаті стерви, які спілкуються з провінціалами тільки як «понаехалитут», багаті «папіки», замучені пробками на дорогах і знову-таки злі городяни і абсолютно бездуховна молодь, яка кидає у міських горобців цеглою, ще до такого як ці самі горобці спробують заспівати. У провінції треба жити душею, в мегаполісі розумом. У провінції «сіре болото», а в мегаполіс треба їхати за барвистим маскарадом і танцями до упаду. Все це кліше, які не мають ну нічогісінько спільного з реальністю.

Перш, ніж чесно поговорити про те, де краще жити – в провінції або мегаполісі, давайте визначимося. Мова піде про дівчині або жінці середніх років, з вищою освітою, середнього достатку і, як це прийнято говорити у бабусь на лавочках, «не шалава». Тому, що якщо бути дочкою мера, то і в провінційному місті можна жити приспівуючи, а якщо працювати менеджером чистоти (по-простому прибиральницею), то і в мегаполісі небо з монетку здасться.

1. Провінція.

Самий головний плюс в провінційному містечку – це вартість житла. Квартира в мегаполісі за сумою дуже часто дорівнює вартості всіх будинків на центральній вулиці в провінційному містечку. Тому, продавши однокімнатну квартиру де-небудь в Пітері або ще краще, в Москві можна купити цілу вулицю в «Великих Поспіхом» і навіть назвати її своїм ім’ям.

У провінції всі один одного знають і це з одного боку безсумнівний плюс, всюди почуваєш себе як вдома, а з іншого боку від пильної уваги деколи просто нудить. І якщо ви не є оскаженілою фанаткою «Дому-2», то пильна розгляд сусідами і колегами вашої особистої життя в межах провінції може і оскому набити.

Найгірше в провінції – це відсутність роботи, нормальної роботи з хорошою зарплатою. Особливо, якщо закриваються всі містоутворюючі підприємства, то знайти пристойну роботу рівносильно подвигу Геракла. При цьому знахабнілі роботодавці копаються в претендентах і вимагають «молодих, амбітних чоловіків до 35 років з трьома вищими освітами» на посаду менеджера з продажу. Дамам за тридцять, а особливо в сорок років і більше, пропонують загорнутися в простирадло і повільно повзти на цвинтар, щоб не створювати паніки.

З особистого життя в провінції теж не дуже, якщо не пощастило з першої спроби, то чим старше жінка, тим вище шанс, що їй доведеться задовольнятися «перехідним прапором», тобто чоловіками, які більш-менш пристойні і тому курсують між самотніми жінками цього містечка як перехідний вимпел. А якщо «вимпел» ще не п’є хоча б один день в тиждень і працює, то за таке щастя готові побитися кілька найбажаніших красунь у місті.

У провінції розваги – це рідний ліс, рідний луг, рідна річка і комарі або сніжки, в залежності від пори року. Можна розважатися і по-іншому, наприклад, у пошуках пристойної роботи, в пошуках пристойного чоловіка або в пошуках більш дешевої гречки.

І зовсім не правда, що в провінції живуть добрі люди. Люди там живуть різні – озлоблені від постійного безгрошів’я та відключення води городяни як-то особливо не посміхаються всім підряд вранці на автобусній зупинці. Особливо, коли передостанній автобус розвалився на ходу від старості.

У провінції жінки носять хутра, підбори і яскравий макіяж навіть під час походу в булочну, а також люблять багато-багато-багато-багато золотих прикрас. Як правило.

Зате в провінції тихо і затишно, до роботи можна дійти пішки, якщо ця робота є, і все навколо тобі знайомі до печії.

2. Мегаполіс.

Для того, щоб купити квартиру в мегаполісі треба народиться у мегаполісі у заможних батьків, або вийти заміж за заможного чоловіка або влізти в іпотеку і вирізати шлунок, щоб перестати їсти найближчі тридцять років. Своя квартира у мегаполісі доступна депутатам, бандитам, депутатам і бандитам, «зірок», які крутять голою попою скрізь, де крутиться. Інші звичайні люди багато і важко працюють, а всі гроші йдуть на оплату іпотеки або на знімну квартиру.

У мегаполісі тебе взагалі ніхто не знає і знати не хоче, і в будинку з двадцяти поверхів сусіди, як правило, незнайомі. Всім на тебе начхати з двадцятого поверху, і з ким ти спиш, їж і гуляєш теж нікого не цікавить. Хоч ночами сиди на даху і виття на місяць, ніхто не здивується, в мегаполісі фріків греблю гати.

Знайти роботу в мегаполісі досить просто, якщо захотіти знайти роботу, де треба працювати, то можна вкластися за тиждень-два. Вимоги роботодавців більш людські, ніж у провінції, так і кар’єру можна вибудувати простіше, якщо є розум і працьовитість. Без роботи у мегаполісі залишитися неможливо, якщо ви хоч щось умієте робити і вам не триста років.

З особистим життям у мегаполісі справи йдуть двояко. З одного боку, маса місць куди можна сходити і познайомитися з нормальним чоловіком. З іншого боку, щурячі перегони за маршрутом «дім-дві години до роботи-робота-дві години до будинку-свідомість» не завжди сприяють настрою для пошуку супутника життя. Всьому виною тотальна втома – мегаполіс живе зовсім іншим життям, ніж провінція і темпи тут ще ті. Всі бігом!

З розваг у мегаполісі є все, але на них немає часу. Як правило жителі мегаполісів рідко ходять по музеях і виставках, де товпляться «гості столиці» все з тієї ж причини – немає часу. Хоча, якщо задатися метою, то вихідні можна провести відмінно в будь-якій точці мегаполісу, благо тут є все, що завгодно, від цирку до ресторану на даху тридцятого поверху.

В мегаполісі не живуть одні стерви і «папіки», тут теж багато хороших і добрих людей, але й байдужих і байдужих людей теж багато. У мегаполісі більше яскраво помітно поділ на «багатих» і «звичайних», більш чітка градація по соціальному класу і рівня. У мегаполісі все гранично просто і жорстко, без провінційних півтонів і сентиментів.

У мегаполісі ніхто не одягається як з «Модного вироку»: косметики мало, одяг зручна, з прикрас – чисті волосся і свіжий манікюр.

В мегаполісі з його величезними будинками і яскравою рекламою, з його галасливими вулицями і прекрасними панорамами так просто відчути себе страшенно самотньою, тому що зустріти знайоме обличчя випадково на вулиці практично неможливо.

Післямова: я довго жила в невеликому провінційному містечку і рівно стільки ж у величезному мегаполісі і точно можу сказати, що скрізь є свої плюси і мінуси. Головне – залишатися Людиною.