Незважаючи на те, що Єгипет майже на 90% є мусульманською країною, в ньому знайдеться чимало християнських святинь. І якщо всі, хто хоча б раз бував у цій сонячній країні, прекрасно знають про те, що з Шарм-ель-Шейха можна взяти незрівнянну екскурсію на гору Мойсея і в монастир Святої Катерини, то про те, що з Хургади можна відправитися в монастирі Святого Антонія і Святого Павла, знають, на жаль, небагато. Про що ж нам повідають ці старовинні християнські святині?
Монастир Святого Антонія
Чесно зізнаюся – незважаючи на те, що я неодноразово бувала в Єгипті і раніше, на екскурсію в монастирі Святого Антонія і Святого Павла мені все ж не вдалося потрапити ні разу: як правило, цей день у мене завжди були заплановані інші екскурсії. І ось нарешті настав час виправити цю прикру помилку, ось тільки шлях до Єгипту на цей раз був не так простий, як раніше, адже авіасполучення між Єгиптом та Росією досі не відновлено. Дешевих квитків, щоб полетіти через Туреччину, мені не дісталося, так як їх треба було бронювати за п’ять місяців до вильоту, а я все вірила і сподівалася на швидке відкриття напряму, і довелося мені в підсумку летіти через Мінськ. Як кажуть, хто шукає, той завжди знайде, і хто любить Червоне море, той, звичайно ж, мене зрозуміє. Загалом, доріжку я вже протоптала, і тепер я знаю не з чуток, як ще можна дістатися до Єгипту! Так що ніяка політика не втримає мене від запланованих подорожей – хоч через Гондурас, хоч на мітлі, але до місця призначення, я все одно доберусь! А як же приємно було зустріти співвітчизників в аеропорту Мінська – як з’ясувалося, не одна я така хитрюга!
І ось через кілька днів після оплати туру переді мною неабияк спорожніла Хургада – співробітники аеропорту цілують російські паспорти, хороші номери в готелях дають без будь-яких доплат, на території готелів зовсім не чути п’яних вигуків бідолаг туристів, кругом тиша та благодать! Благодать для таких, як я – для любителів екскурсій: погодьтеся, мало приємного, коли тобі в 4 – 5 ранку потрібно вставати на чергову екскурсію, а на території готелю всю ніч кричить натовп підпилих співгромадян. Правда, ця благодать дуже сильно супроводжується величезною кількістю залишилися без роботи єгиптян, і від цього мені навіть якось соромно…
Зважаючи на відсутність туристів туроператори (так-так, навіть самі туроператори!) продають екскурсії з не просто серйозними, а з дуже великими знижками, однак навіть це не рятує зараз місцеву туріндустрію – екскурсії продаються не просто погано, а дуже погано. Так, на екскурсію в монастирі Святого Антонія і Святого Павла вдалося набрати всього-на-всього сім чоловік – це були четверо литовців, один данець і ми, двоє росіян. Дуже боялася, що екскурсія взагалі не відбудеться, але Абдалла, наш готельний гід, пообіцяв, що екскурсія у нас буде в будь-якому разі! І ось нарешті-то рано туманним ранком ми під’їжджаємо до монастиря Святого Антонія Великого, найстаршому коптскому монастирю Єгипту, заснованому в четвертому столітті, відразу після смерті Святого Антонія.
Через деякий час туман розсіюється, і нашим поглядам постає неймовірно довга драбина нагору, складається з 1158 сходинок – ця драбина веде до печери Святого Антонія, в якій він провів останні 40 років свого земного життя. Треба зауважити, що прожив цей унікальний чоловік цілих 105 років! Виходець з багатої християнської сім’ї, Святий Антоній роздав все своє майно біднякам, після чого вирішив присвятити все своє подальше життя виключно Богу. Він був не тільки відомим у ті часи проповідником, але і талановитим лікарем, до якого постійно стікалися величезні натовпи людей – як за фізичним зціленням, так і за духовним зціленням.
Не можна сказати, що сходи, що ведуть до печери, дуже крута, але все одно підйом давався нам з великим трудом, і ми періодично зупинялися, щоб перевести дух.
Однак, незважаючи на всі складності шляху, паломників і туристів тут збирається достатньо – тільки подивіться, як багато людей піднімається вгору!
Втім, і спускається народу теж чимало.
А якщо по дорозі нагору озирнутися, можна помилуватися чудовими гірськими краєвидами.
До речі, практично через кожні кілька сотень сходинок можна зустріти невелику, але в той же час досить містку майданчик для відпочинку.
І ось нарешті ми біля заповітної мети – у печери Святого Антонія! Піднімалися сюди близько години! Перед тим, як увійти в печеру, необхідно роззутися – такі тутешні правила. Сама печера досить невелика, проте навіть її скромні розміри дозволили розмістити тут невеликий вівтар і ікони. Ось тільки всередині темно, і зробити більш-менш пристойні фотографії практично неможливо.
Через деякий час, спустившись вниз, ми вже насолоджувалися спогляданням розташованої біля підніжжя веде до печери сходи церкви.
Неймовірно цікаве містечко, висічене прямо в скелі!
Втім, не менш колоритно виглядає і вхід в церкву – ефектний круглий камінь з символічними написами так і манить кожного скоріше сфотографувати його на пам’ять!
Далі наш шлях лежав безпосередньо до монастиря Святого Антонія. Треба зауважити, що ворота тут були далеко не завжди – раніше монастир був оточений високою кам’яною стіною, надійно захищала братію від регулярних набігів розбійників-бедуїнів. Людей в монастир піднімали за допомогою мотузок, а їжа піднімалася нагору виключно в кошиках. Бачите праворуч від входу глуху арку, а над нею – якась подоба балкончика? Це і є той самий старовинний «ліфт»!
Ось до такої мотузці прив’язувалася кошик для провізії.
А ось і сама кошик!
Що стосується підйомного механізму, то він виглядав ось так.
Всі споруди на території монастиря збудовані з добротного каменю, а довкола росте величезна кількість пальм. Ця величезна територія включає в себе храм, каплицю, чернечі келії (тут проживають двадцять п’ять ченців), трапезну, бібліотеку, млин, пекарню і безліч підсобних приміщень.
І, звичайно ж, не обійшлося у нас без відвідування храму Святого Антонія Великого. Тут, куди не глянь, всюди зображені численні лики святих.
Та й сюжетами з священних книг теж знайшлося місце.
Деякі сюжети зараз реставрують – копти дуже дбайливо ставляться до своїх святинь.
Не можу не згадати і про чудову людину, який показував нам монастир і розповідав нам його дивовижну історію – це абуна Рувайс Антоній (Антоній – це друге ім’я, отримане ним при постригу). Незважаючи на те, що розповідь абуны був виключно англійською мовою, багато було зрозуміло і без перекладу, а всі неясні моменти нам перекладав Саїд, наш екскурсійний гід. Добродушний Рувайс Антоній дозволив мені помацати його дивно пухнасту бороду (і в цей час злегка вкусив мене за палець, що неабияк розвеселило всю групу) і пригощав нас всіх чудовим хлібом – ці чудові коржі печуться з досить своєрідного квасного тіста. Он він, цей чудовий чоловік, великодушно який дозволив мені зробити ось таке колоритне фото! А ще він залишив мені свої координати, щоб я потім могла йому його переслати.
Ось так виглядає келія, в якій живе Рувайс Антоній – на вигляд скромна, але напевно дуже затишна всередині. Нас, звичайно ж, всередину не пустили, але у такого світлого людини просто не може бути незатишного житла!
Екскурсія в монастир Святого Антонія закінчилася невеликим «паломництвом» до джерела зі святою водою, де кожен бажаючий міг попити, вмитися і набрати пляшечку води з собою!
Монастир Святого Павла
Буквально через годину після відвідування монастиря Святого Антонія ми вже під’їжджали до монастиря Святого Павла – щоб до нього потрапити, нам довелося проїхати близько вісімдесяти кілометрів.
Якщо вірити переказами, Святий Павло народився в дуже заможній олександрійській родині, однак після досягнення шістнадцятирічного віку він вирішив стати самітником і пішов у пустелю. Так само, як і Святий Антоній, він прожив кілька десятиліть в печері, навколо якої згодом і був зведений монастир. До речі, він прожив ще більше, ніж Святий Антоній – аж 119 років!
Вхід у цей монастир теж виконаний у вигляді кам’яної арки, а зліва вгорі можна побачити такий же прототип сучасного ліфта та біля входу в монастир Святого Антонія.
Тут колись точно так само піднімали наверх і людей, і провізію.
Крім того, на території цього монастиря теж можна зустріти величезну кількість найрізноманітніших складних пристосувань, які суттєво полегшували життя ченців того часу. Є тут і церква, тільки вона не така стара, як храм Святого Антонія – це споруда була зведена в сімнадцятому столітті.
А ще на території монастиря Святого Павла є мальовничий зелений сад, в якому «живуть» неймовірно колоритні фігурки – погляньте, вони ніби живі!
Враження від цієї поїздки у мене залишилися незабутні! Регулярно сідаю і переглядаю величезну папку з фотографіями з цих дивовижних місць, і відразу ж хочеться вирушити туди знову і знову. Якщо ви все ще роздумуєте, які екскурсії варто узяти під час подорожі в Хургаду, сміливо включайте в свій графік відвідування монастирів Святого Антонія і Святого Павла! Повірте – шкодувати про це точно не доведеться!
Вам буде цікавоВИБІР РЕДАКТОРА |
