Нерозбірливий в звязках Бабель

14


Кажуть, генії важко піддаються загальним правилам. На те вони і генії, щоб відрізнятися від усіх і сказати або зробити щось абсолютно нове, побачити світ зовсім іншими очима. А так як вони бачать його по-іншому, звичайним людям часто здається, що ці люди нерозбірливі в зв’язках, маючи справу з небезпечними і невідповідними представниками роду людського.

Таким був і Ісаак Бабель. Він народився в Одесі на Молдаванці в 1894 році. І через все життя проніс чудові одеські риси, які і зробили його неповторним майстром слова. Тобто був авантюристом, почасти дон Жуаном, володів прекрасним одеським гумором і неймовірною сміливістю думки і вчинку.

Це дозволило йому, перебуваючи в гущі подій початку століття, залишатися тонким психологом, письменником, що вміє вловити саму суть того, що відбувається.

Ставши кандидатом економічних наук, він захоплювався психологією, психіатрією, юриспруденцією, вступив одразу на 4-й курс юридичного факультету бехтеревського Петроградського психоневрологічного інституту. Правда, не закінчив. Почалася війна, в якій Бабель взяв безпосередню участь в якості простого солдата на румунському фронті. Потім став активним учасником громадянської війни, брав участь в продрозкладці, захворів на тиф і в 1920 році повернувся в Одесу, де працює в Держвидаву. Там він пише свої знамениті «Одеські розповіді», а потім військовим кореспондентом відправляється в Першу кінну армію Будьонного. Півроку проводить пліч-о-пліч з кінноармійцями, досконально вивчивши їх звичаї і написавши про це роман в оповіданнях під назвою «Конармія». Одну з найбільш правдивих і нещадних книг про громадянську війну.

«Стислість змісту змагалася в моїх творах, – писав Бабель, – з рішучим забуттям пристойності. Частина з них, на щастя добромисних людей, не з’явилася на світ. Вирізані з журналів, вони послужили приводом для притягнення мене до суду відразу за двома статтями – за спробу повалити існуючий лад і за порнографію. Суд наді мною повинен був відбутися в березні 1917 року, але який заступився за мене народ в кінці лютого повстав, спалив обвинувальний висновок, а разом з ним і саме будівля Окружного суду».

Після війни Ісаак веде життя досить різноманітну, у тому числі, і по відношенню до свого оточення. Його перша дружина поїхала від невірного чоловіка в Париж, Бабель захоплювався іншими жінками, а одного разу познайомився з Євгенією Соломоновной, тоді ще Хаютиной. Бурхливий роман тривав до самої смерті Гені, що стала згодом дружиною Єжова. У 1932 році письменник познайомився зі своєю останньою дружиною – двадцятитрирічної Антоніною Миколаївною Пиріжкової. При цьому підтримує зв’язок з першою, яка живе в Парижі. Інші родичі Бабеля живуть в Брюсселі і постійно кличуть його геть з Москви. Домігшись дозволу виїзду за кордон, він вже готовий залишитися тут з рідними і старою дружиною. Але повертається в Росію, йому важко зупинитися. Одного разу занурившись в революційну і післяреволюційної стихію червоного терору, він ніби грає з нею в піддавки.

У 1936 році помирає Максим Горький, який весь цей час захищав Бабелю. По Москві, куди повернувся Ісаак, котиться хвиля політичних репресій. Велика чистка почалася. А Бабель веде себе, як і раніше, вважаючи, що невразливий.

Одного разу він приволік інтелігента Іллю Еренбурга в якусь пропахлу димом забігайлівку, що кишить забулдыгами і бездомними бродягами, і почав спілкуватися з цими сумнівними особистостями на рівних. Еренбург був в шоці, обережно на вухо запитав: «Що ми робимо в цій дірі?» Бабель здивовано на нього глянув, вражений тим, що товариш не розуміє таких простих речей: «адже Тут так цікаво!»

Йому все було цікаво. Війна, революція, колективізація, ймовірно, з голого інтересу разом з чекістом Аграновым Бабель ходив спостерігати розстріли ворогів революції і спав з дружиною головного ката молодої радянської Росії – Миколи Єжова.

Небезпечне і тривожний час, в яке йому випало народитися і жити, захопило його з головою. Але, володіючи пильним поглядом і чуйним серцем, Бабель все-таки не міг бути простим спостерігачем і байдужим літописцем подій, які розгорталися на його очах.

У тридцяті роки він відправився в українське село Велика Стариця, щоб вивчити ситуацію на місці і написати про те, як йде колективізація. Ось як він про це розповідає в одному з листів: «Одне з найбільш різких спогадів за все життя – до цієї хвилини прокидаюся в липкому поту». А через якийсь час у листі своїй дружині зізнається: «Побачив я в Громадянську бійку багато принижень, тупцювання і изничтожений людини як такого, але все це було фізичне приниження, топтання й знищення. Тут же, під Києвом, добротного, мудрого і міцного людину перетворюють в бездомну, шелудивую і паскудную собаку, яку всі цураються, як чумну. Навіть не собаку, а щось не ссавець…»

Про свої враження від життя він писав тільки в листах, звичайно. Його геніальні оповідання сповнені подробицями, про яких ніколи не повідомлялося в газетах. А щодо колективізації у Великій Стариці Бабель написав цілий роман. Тільки це книга ніколи не побачила світ, літературознавцям відомі лише дивом збереглися уривки, за якими можна судити про задум і неймовірну силу цього твору, ймовірно, прочитавши яке, Сталін віддав наказ про знищення Бабеля.

Роман називався «Велика Криниця», і перша його голова була опублікована в журналі «Новий світ» за жовтень 1931 рік. Це була розповідь «Гапа Гужва», що описує сільське весілля і розправу над странницей, розповіла Гапці про те, як Воронковский суддя проводив колективізацію.

Збереглися й інші уривки з роману, наприклад, дивом уцілілий шматочок під назвою «Колывушка» про долю сім’ї розкуркуленого Івана Колывушки. Ось як майстерно про це пише Ісаак Бабель:

«– Твій дім під реманент забирають…
– А мене?..
– Тебе на висилку…»
«Іван стояв, спершись на стіну. Дихання його, гуркочучи, розносилося по двору. Здавалося, він виробляє важку роботу, вбираючи в себе повітря і виштовхуючи його…
– Я людина, — сказав раптом Іван оточили його, — я є людина, селянин…»
«У колі стояв Колывушка в сорочці навипуск під жилеткою, з білою головою. Ніч посеребрила циганську його корону, чорного волосу не залишилося в ній. Пластівці снігу, слабкі птиці, відносяться вітром пронеслися під потеплевшим небом. Старий зі зламаними ногами, подавшись вперед, жадібно дивився на білі волосся Колывушки.
– Скажи, Іване, — піднімаючи руки, промовив старий, — скажи народові, що ти маєш на душі…
– Куди ви женете мене, світ, — прошепотів Колывушка, озираючись, — куди я піду… Я народжений серед вас, світ…
Горбань присувається на тонких вивернутих ногах. Щось свистіло у нього, як у птиці.
– Тебе вбити треба, — прошепотів він, здогадавшись, — я за пистолью піду, знищу тебе…
Обличчя його просвітліло, радіючи, він зачепив руку Колывушки і кинувся в будинок за дробовиком Тымиша. Колывушка, покачавшись на місці, рушив. Срібний сувій його голови йшов у клубочиться прольоті хат. Ноги плуталися, потім крок став твердішим. Він повернув по дорозі на Ксеньевку.
З тих пір ніхто не бачив його у Великій Стариці».
Приголомшливо просто і глибоко. Ймовірно, було і щось ще більш страшне в цьому романі, так як, незважаючи на заступництво Горького і самого Єжова, книга ніколи не побачила світ. А самого автора знищили.

Він не міг не писати правду про те, що відбувалося. Навіть дивно, як деякі його розповіді, його «Конармія», за яку Будьонний хотів розстріляти Бабеля на місці як ворога трудового народу, все-таки побачили світ. Звичайно, цьому активно сприяв Горький, який вважав письменника генієм. Частково допоміг і Єжов, так як зв’язок його дружини з письменниками, артистами і художниками мимоволі прославляла і цього неосвіченого карлика, який писав про себе в анкеті: «освіта незакінчена нижче». Єжов, людина, який і трьох класів не закінчив, вирішував долі мільйонів людей. Але що насправді поруч з ним робив Ісаак Бабель, часто бував на літературних вечорах в будинку Єжова, невже у всьому винна його нерозбірливість чи було щось інше?..

Є думка, що його коханка, дружина Єжова, Євгенія Соломонівна Гладун, яка в 1938 році таємничим чином померла в підмосковному санаторії імені Воровського від передозування люміналу, була агентом британської розвідки і завербувала туди чоловіка і Бабеля.

За нерозбірливість у зв’язках письменник, зрештою, і поплатився. Його звинуватили у співпраці з англійською розвідкою і 15 травня 1939 року заарештували, а 27 січня 1940 року розстріляли. У вироку було записано: «Будучи організаційно пов’язаних з антирадянській діяльності з дружиною ворога народу Єжової-Гладун_Хаютиной-Файгенберг, останньої Бабель був залучений в антирадянську діяльність, поділяючи цілі і завдання цієї антирадянської організації, в тому числі й терористичні акти у відношенні керівників ВКП(б) і Радянського уряду».

Всі рукописи зникли безповоротно. Залишилися тільки розповіді, опубліковані ще за життя письменника і пам’ять про надзвичайно яскравою особистої і письменницької долі.